Прокляття скривдженого

Будинок мав звичайний вигляд. Такий, як і десятки інших на цій вулиці. Та все ж, щось було не так. Ліна не могла пояснити, що саме, але цей дім її жахав. Чому, чому її батьки вирішили сюди переїхати?!

         Навіть на відстані дівчина відчувала дивну енергетики. Щось у цьому будинку було темне, моторошне. Вдень це ще не так відчувалося, але вночі Ліна не могла нормально спати. Чула химерні звуки, на кшталт шурхоту. І взагалі, ніби вловлювала на собі чужий погляд, хоч у кімнаті була сама. Раптом до Ліни підійшла чорнява дівчина, певно її однолітка, на вигляд 13-14 років.

         — Привіт! Це ви придбали цей будинок? Мене звати Світлана, я ваша сусідка.

         — Привіт, приємно познайомитися. Я Ліна. Так, ми з батьками тепер тут мешкаємо.

         — І як вам дім?

         — Потребує ремонту, — Ліна вимучено засміялася. — А так — рано щось виснувати, ми лише тиждень тому в’їхали.

         Світлана зам’ялася:

         — Та я чому питаю… Просто подейкують, що цей будинок проклятий. Якось я почула, як батьки розповідали знайомим, що тут жив чоловік із дружиною… І все в них склалося погано. Дружина пиячила і всяко знущалася з чоловіка: то замкне його в будинку і зникне на тиждень, то гарячою праскою вдарить, а то і кип’ятком обіллє… Не знаю, чи це правда, та чоловік в цьому домі скоїв самогубство. І тепер ніхто надовго не затримується в цьому будинку.

         — Не вірю я в прокляття. — Кинула Ліна й попрямувала додому.

***

Пізніше дівчині зателефонували батьки і повідомили, що захворіла бабуся, вони поїдуть до неї і невідомо коли повернуться. Можливо, вже аж завтра.

         — Я сама залишуся вночі? — злякано запитала Ліна.

         — А ти боїшся? Ти ж доросла дівчинка! — жартівливо сказав батько.

         — Так, авжеж. Повідомите мені, як там бабуся.

***

Ніч невблаганно насувалася. Хоч як Ліна намагалася це відтягти, та довелося лягати спати. Спочатку дівчина ще й спокійно заснула, та посеред ночі раптово прокинулася. Ніби її збудив якийсь звук. Глянула на телефон — третя ночі, й чогось відсутній зв’язок.

         — Та що ж це таке? — тихо пробурмотіла дівчина.

         Ліна наполегливо вдивлялася в темінь за вікном, намагаючись хоч щось розгледіти і зрозуміти, що її розбудило. Було важко ще й через густі чагарники, від яких не встиг позбутися батько. Та раптом перед вікном майнула тінь!

         Хоч як було страшно, та дівчина вирішила підійти ближче до вікна, щоб краще роздивитися. Підійшовши ближче, Ліна побачила, як нізвідки на шибці з’являється кровавий відбиток руки. незважаючи на темряву, сумнівів у тому, що це кров, у дівчини не було.

         — А-а-а-а-а-а! — несамовито загорлала Ліна й відсахнулася від вікна.

         Але далеко втекти не встигла — на порозі кімнати шлях загородила постать, вся загорнута в чорний балахон із низько насунутим каптуром.

         — Тепер моя черга тебе катувати… — глухим шепотом мовила істота і потягла чорні з пазурами руки до дівчини.

         — Ні-ні! Що ти таке??? Чого тобі тре… — та закінчити речення вже не змогла, бо страховисько вже дотяглося до її шиї і почало душити, повністю перекривши доступ повітрю.

***

Коли на ранок батьки повернулися додому побачили дочку повішеною у своїй кімнаті.

Пізніше вони виїхали з того будинку — через горе не могли там залишатися. Та де б вони не були, все одно не могли забути гримасу жаху на обличчі своєї донечки.