І смерть не розлучить нас

Ах! Яка ж прекрасна ця темна вулиця, на якій сотня червоних силуетів людей та споруд! Навколо перехожих, які вдають із себе байдужих на всі події, вирує страх. Я його відчуваю. Проходячи темрявою, вони бояться, що щось станеться з ними зле. Ці нікчемні створіння хочуть якнайшвидше дібратися додому, щоб навіки там сховатися від усіх небезпек.

Найбільший страх я відчуваю в жінок, що скоса на мене дивляться, коли проходять повз. Вони жахаються майже кожного зустрічного чоловіка. І як же мені подобається їхній страх! Їхнє волосся, гладенька шкіра, глибокі очі мене доводять до екстазу! А який же прекрасний аромат долинає від них…

Але все одно, жодна жінка не зрівняється з моєю неймовірною коханою, що зараз сидить вдома та, можливо, чекає мене. Моя мила… Потрібно якнайшвидше повертатися додому до неї!

Й ось я на порозі свого дому, всередині вже, можливо, зачекалася моя кохана. Треба заходити! Двері відчиняються з набридливим скрипом, що роздирає все всередині мене. У коридорі нікого немає. Моя мила, ти де? Чому не зустрічаєш? Я не чую ніякої відповіді. Вона що, не чекала мене?! Я про неї увесь шлях додому думав, а вона мене не зустрічає!

Можливо, вона спить у кімнаті. Ти тут? Ні, немає. На кухні? Ти точно там маєш бути. Я вже йду до тебе, мила моя. Відчиняю двері. Кохана? Що з тобою? Чому ти висиш повішена? Чому на твоїй прекрасній шиї натягнута петля? Кохана, що відбувається?

А що це за записка на столі? Це ти для мене її написала? Дай-но прочитаю: «Коханий, я вже більше не можу! Мені набридло терпіти ці твої знущання. Усі ці шрами та синці не дають мені спокійно жити. Ти не відпускаєш мене нікуди, а просто замкнув у будинку, як хатню тваринку. Я більше так не можу! Я хочу померти! Мені це все остогидло! Я більше не буду твоєю лялькою! Гори в пеклі!»

Кохана, що ти таке написала? Не хочеш більше жити? Ха! Ти все одно залишишся зі мною. Дай-но я тебе зніму звідти. Ось так краще. Твоє тіло таке холодне та бліде… Поки що полеж на дивані. Я ось дивлюся на твоє мертве тіло, таке прекрасне, мені аж захотілося тебе поцілувати! Твоя шия просто неймовірна, хоча й холодна, а які ж у тебе губи… Такий приємний аромат долинає від волосся. Ти така чарівна!

Нам треба відсвяткувати твою красу! Але що ж це в тебе за одяг такий негарний? Давай переодягну. Знімаючи з тебе плаття, мені в голову б’є тепло. А дивлячись на всі ці шрами та синці на твоєму тілі, у моїй голові з’являються прекрасні спогади. Ось цей, наприклад, поріз, що простягається від кисті до плеча лівої руки, я зробив, коли ти хотіла вибити двері, щоб втекти. А ось ці десятки шрамів та опіків на твоїй ніжній спині, пам’ятаю, я зробив розпеченим залізним ланцюгом, щоб ти ніколи не забувала про свого коханого. На животі купа синців у тебе через те, що не захотіла лягати зі мною в одне ліжко. Твоє тіло — це скарбниця неймовірних спогадів.

Ну що ж, треба тебе переодягнути. Ось так краще! Це плаття, у якому ти ходила на наше перше побачення, тобі дуже личить. У ньому ти просто ангел, що спустився з небес. Я закохався в тебе знову! Що ж твоє прекрасне тіло робить зі мною?!

Нам потрібно потанцювати! Так, як раніше ми це робили, тобто лише ти і я. Зараз я увімкну нашу улюблену музику. Ось так уже набагато краще! Послухай, кохана, ти цей заспокійливий ритм, цю гру скрипки, що гармонійно переплітається зі звучанням піаніно! Потанцюймо! Я тримаю правою рукою твою руку, а лівою підтримую тебе за талію. Ми кружляємося в прекрасному вальсі, який змушує моє тіло горіти від кохання.

Ти хотіла забрати в мене себе за допомогою самогубства, але нічого не вийшло. Я буду кохати твоє мертве тіло, буду з ним радіти життю. Воно буде зі мною доти, доки повністю не розкладеться, а тоді мені, на жаль, доведеться тебе покинути та почати шукати нову кохану, що також буде чарівною. Доведеться мені тоді почати кохати її…

Але не будемо про це говорити! Зараз ми лише з тобою вдвох танцюємо вальс. Наразі мені потрібна тільки ти!