День із життя рок-зірки

Я розплющив очі.

У ніздрі вдарив тяжкий сопух: тхнуло прокислим пивом, брудною одежею, нечистотами та ще чимось… іржею? Скривившись од смороду, натягнув комір на носа, але вже за мент тілом промчала шквальна орда мурах: сорочка була липка й мокра. Похапцем витер руку об штани, спробував підвестися, але забив чоло об стінку: грюкіт сколихнув мертву тишу навколо.

Думки тікали врізнобіч, ноги затерпли й не корилися, але після кількох невдалих спроб, я став на карачки й заходився обережно обмацувати руками простір навколо себе. Долоня натрапила на клямку й раптовий здогад обшпарив мізки: сьогодні субота… бісів концерт, то, значить, тому я зачинив його у шафі.

З полегшею клацнув замком і прочинив дверцята: ще ніколи так не радів, побачивши гримерку.

Лантухом упав із шафи на підлогу й простягся на весь зріст. Здавалося, наче на тілі не було й клаптя м’яса, що не волав би од дикого нестямного болю. Але так завше — усі вони пручаються на початках. Хіба що він пручається  дужче, ніж решта.

Перевалився на живіт і неквапом поповз до столу. У кімнаті стояла темрява, тож я заледве вихоплював обриси рук, які судомно чіплялися за ворс. Кожен рух завдавав нищівних мук, але дивним чином, вони приносили мені задоволення. Як же боліло у цей час йому!

Вхопився за ніжку стільця, підтягнувся на руках і несміло звівся на ноги. Увімкнув лампу, зіщулився, мов від удару, після чого мимоволі зазирнув до дзеркала. Білі очні яблука з червоною цяткою замість райдужки, чорні кості, з вирізаними поверх літерами, абияк скріплені посірілою шкірою, м'язами та жмутами кишок. На вказівному пальці — перстень із печаткою Батька, у клітці ребер — цидулки, дитячі іграшки та пігулки у різнобарвних коробочках.

Хмикнув, радше розчаровано.

Заявитися у такому вигляді на концерт, якого ждав так довго — жалюгідна участь. Мені завжди хотілося слави і я ладен землю їсти, аби лиш її брунатні промінці торкнулися мене. А тепер, коли я справді знаменитий, вивергати на людей своє минуле — несмак. Робота в аптеці ледь не загубила мого потенціалу, пощастило, що його помітив Батько і скерував мої дії, помисли, віру…

Роззирнувся і побачив те, чого потребував — блідо-рожеву шкіру, скидану на купу листів. Стряхнув її од недопалків: шорстка, але досі тепла. Якомога обережніше, щоби не порвати, став натягувати на себе. Знадобилася щонайменше година, перш ніж я прижився до нової личини: одягнув футболку з Motörhead, шкіряну куртку, черевики, розчесав волосся, яке тепер спадало до живота, й наніс грим.

Батько завжди знав, що я вартий більшого. Він дав мені все, чого я хотів у обмін на службу в нього. Відтоді, я служу. Віддано.

Надкусив гниле яблуко, яке знайшов побіля канапи й задоволено поцмокав язиком. Залишилося трохи паперової роботи. Витяг із джинсів телефон і набрав потрібний номер:

—  Здоров, Буне! Є там хтось до мене? Запускай. Автограф-сесія, фотки…

×  ×  ×

Укладати угоди — нудна робота.

Збагнув це ще в аптеці, коли обмінював ліки на послуги, а послуги — на ліки. Спершу дивуєшся тому, наскільки далеко готові зайти люди, щоби вдовольнити власні спокуси. А потім звикаєш і… нудьгуєш.

Ще раз перерахував кількість розчерків на паперах: шість. Тур триватиме кілька місяців, після чого Батько перетворить мене назад. Я втомився од сну й пробуджень... Але цього разу все буде інакше.

—  Ти йдеш? Ми готові починати!

—  Дайте мені хвилину!

Зачинив кімнату і пошкандибав у напрямі куліс: біль не втихав. Технік уклав до моїх рук мікрофон і під розривне соло я вибіг на сцену, де потонув у аплодисментах та вересках. Посміхнувся, а тоді — заспівав.

Натовп вмовк, загіпнозований мовою, яку чув уперше. Обличчя перемінилися на гримаси: корчилися од люті, відчаю та страху. Чоловік, який стояв із дитиною — з огидою кинув нею у свого сусіда. Кілька жінок зчинили бійку. Я перервав спів та облизнувся, сп’янілий од радості й передчуття. Тепер усе буде інакше. Почав новий куплет і...

Біль гвіздками загнався у череп, з несподіванки я впустив мікрофон і завив од злості: він продовжував пручатися. Не тут, не зараз. Я горлав, смикав волосся, бив головою об металеві перекладини, але все одно чув його.

Темрява каламуттю охопила простір навколо. Пальцями я намацав стінки шафи. Не міг згадати як опинився тут. У ніздрі вдарив сморід: що це? Кров?..

Я заплющив очі.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Родина Менсона
Історія статусів

16/05/24 12:13: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап