Живе тату

— Ось такий вигляд буде мати твоє тату десь через два тижні, коли воно остаточно загоїться.

Руслан показав мені пару фото, і від побаченого я прийшов у захват: на першому фото був зображений чорний вовк, що вив на повний місяць. Звір був як живий, його блискуче хутро виглядало об’ємним, і мені навіть здалося, ніби я чую його протяжне виття. На другому фото був зображений дракон: кожна його лусочка переливалася смарагдовим сяйвом, у роззявленій пащі вирувало полум’я, і здавалося, що вогнедишна істота ось-ось змахне крилами і злетить.

— Надзвичайно гарно… — Протяжно резюмував я. — Вони реально виглядають як живі.

Руслан гордовито посміхнувся, задоволений своєю роботою та моєю похвалою.

— Чекай, два тижні? Я чув, що татуювання гояться довше.

— Це якщо робити їх звичайними чорнилами. Якщо моїми «особливими» — то впродовж двох тижнів все заживе. Гарантую.

Руслан загадково посміхнувся, я легковажно погодився.

Тату й справді дуже швидко загоїлося, і я не міг ним налюбуватися: тепер мою шию обвивав темно-синій під колір моїх очей уроборос, який палав сапфіровим сяйвом під сонячними променями. Я запостив десятки фото та отримав купу лайків і захоплених коментарів. Я насолоджувався своїм відображенням у дзеркалі із неймовірно гарним зображенням міфологічного змія на моїй засмаглій шкірі. А потім…

Зранку у мене почало дерти в горлі, але я не звернув на це уваги — буває.

Наступного ранку у мене почався сухий кашель. Я вирішив, що застудився, і купив сироп від кашлю.

Наступного ранку кашель посилився, сироп не допомагав.

Наступного дня мені стало гірше: кашель накочував хвилями і душив мене, від сиропу не було ніякої користі. Я пішов до лікаря, але він не знайшов жодного пояснення моєму стану — легені були чистими, застуди не було, я був повністю здоровим.

Наступного дня кашель посилився, я майже не міг розмовляти, ковтати стало боляче. Здавалося, ніби хтось стиснув невидимою рукою мою шию і час від часу придушував. Я пішов до іншого лікаря, діагноз — здоровий. Але лікар порадив звернутися до психолога, мій стан міг бути спричинений психосоматикою. Я роздратовано фиркнув, але до психолога все ж таки звернувся, бо кашель душив і не давав нормально жити. Психолог звернув увагу на моє тату — уроборос обвивав горло як живий. Можливо, саме це зображення викликало у мене таку дивну реакцію? Можливо, я несвідомо сприймав його, як зашморг на шиї? Після цих висловлювань я зробив висновок, що тому психологу потрібно полікувати голову, але зв’язок з татуюванням мене занепокоїв — про які такі «особливі» чорнила казав Руслан? Може, вони шкідливі для здоров’я? Може, саме вони і викликали таку реакцію в моєму організмі? Я став уважно розглядати своє тату, і раптом мені здалося, що змій поворухнувся. Я придивився уважніше — на одну коротку мить змій повернув до мене свої сапфірові очі, а потім знову став нерухомим. Я бачив це, я точно це бачив! Змій і справді був живий чи… це були галюцинації від «особливих» чорнил?

Наступного дня я примчав до Руслана із запитаннями.

— З чого складаються твої «особливі» чорнила? Вони отруйні?! Вони мене душать! Твоє тату мене душить!

Спостерігаючи, як мене розриває від кашлю, Руслан лише зловіще посміхнувся.

—  Дуже скоро він забере тебе.

— Хто?

—  Володар пітьми.

Сказавши це Руслан розстебнув сорочку, оголюючи на грудях випалену пентаграму Диявола. Я відсахнувся від нього, знову захлинаючись кашлем.

—  Божевільний… Дай мені контакти тих хлопців, чиї тату ти мені показував!

— Будь ласка. — Руслан байдуже знизав плечима. — Але вони тобі вже нічого не скажуть…

Я знайшов інформацію про тих двох у соцмережах: одного знайшли мертвим у зачиненій квартирі, і тіло його виглядало ніби роздертим дикими собаками; інший неначе згорів зсередини, його внутрішні органи обвуглились, він немовби захлинувся вогнем. Я дуже добре запам’ятав їх татуювання, я все зрозумів — хіба ж трапляються такі збіги? Чи мене і справді отруїли чорнила для татуювань, і я почав марити?

Наступного дня стоячи перед дзеркалом я знову побачив, як мій уроборос поворухнувся: він хижо блиснув на мене своїми сапфіровими очима і ще дужче закусив свій хвіст — і я відчув, як туга петля затягнулась на моїй шиї.

Наступний ранок для мене вже не настав.

* * *

—  Я хочу ось тут набити старовинний пістоль. І щоб він виглядав як справжній.

Руслан зловісно посміхнувся:

—  Тобі навіть здасться, ніби він може вистрілити. Повір…