Лікарня…
1 березня. Ми збираємося у похід в проклятий ліс.
«Так, рахуємо : Оксана, Вітя, Давид і я», – казав Георгій. Але ми називаємо його просто Гоша.
- Ми вже йдемо? Я так втомилася! Я краще з подругами погуляла б.
- Заспокойся, мій зайчику. Буде класно! Побачимо і спіймаємо вбивцю! Тік-ток буде розриватися від вподобань! І проведемо час разом – казав Давид.
- Ну, добре…
- Так, ми підемо на стільки днів, скільки ми будемо ловити нечисть. Ну що, всі готові?
- Так! – закричала команда.
Ми пішли у темний ліс. Дерева були високі і крім них нічого не видно. Шелестіло листя. Чи може не листя?! Ходили чутки, що в лісі не можна прожити й дня: мавки, лісовики і лісовиці, русалки – шансів не давали.
Хештег: #ПодорожУПроклятомуЛісі! Запостили! Скільки буде переглядів! А де мобільний інтернет?! Воно не відправиться без нього!
«Не хвилюйся, Оксано, я взяв зі собою WI-FI роутер», - заспокоїв Давид.
- Геній! А як же підключишся?! Тут немає розеток!
- Краще почнімо розстеляти намет, ніж сперечатися.
- Треба не стати вечерею для нічних монстрів!
- Гоша правий, якщо не врятуємося, то нам кінець! Бо тут і мавки, і русалки…
- Вітя, не перебільшуй! Краще допомагай хлопцям!
- А ти що будеш робити?! – запитали хором хлопці.
- Я як дівчина буду нарізати салат. Складати намет я не можу – зламаються нігтики! А зараз у мене щоденні процедури. Тому не заважайте мені.
Ми розвели багаття, склали намет, Оксана приготувала салат і смажену курочку. Оксана залізла в намет, одягла спальний мішок і почала слухати музику в навушниках.
А ми перед багаттям розказували страшні історії, щоб дрижаки хватали.
Оксані набридло сидіти в наметі, але з хлопцями не хотілось сидіти. Тому вирішила трохи погуляти.
Бачить вона дівчину в прозорій сукні і з косичкою з квітами. Це була звичайна мавка. «Бачиш таку саму косичку з квітами?» - запитала мавка. «Звісно, вона така гарна!» -відповіла Оксана.
А хлопці вже залізли в намет і бачать, що він зовсім порожній, холодний. Тільки пара проходила через намет. З пари формувалася маленька людинка. Біла, з чорними сльозами, налякала усю компанію:
- Біжіть звідси, біжіть! Прошу вас…
Потім вона пропала. Наче її й не було.
- Що це було?! – спитав Давид.
- Не знаю…, - відповів Гоша.
- Це був мрець і він хотів передати, щоб ми тікали, - сказав Вітя.
- А де Оксана? – продовжував запитувати Давид.
- Не знаю.
2 березня. 00:06.
- Так, ми повинні трохи поспати. З нас трьох хтось має стояти на шухері, якщо що. Спочатку я, потім Давид, потім Вітя. Кожен буде на варті по 2 години.
Я заводив будильник на 5:00, щоб не пропустити автобус. Ми жили дуже далеко від школи.
Настала черга Давида охороняти намет. Він переживав за Оксаною. І почав шукати. Шукав і шукав, коли бачить Оксану, бліду з закритими очима і павуком на обличчі. Давид від жаху втік. Тікав-тікав і зрозумів, що заблукав. Дістався він до річки і бачить там дівчат.
- Полин чи петрушка? – запитали дівчата.
- Полин… - відповідає Давид.
Дівчата вхопили його за ноги і почали тягти у глибину. Він щосили кричав, грібся, а все марно… і розумів, що почав задихатися.
Дін-дон, дін-дон. Це будильник сповіщав 5:00.
- А де Давид? – запитав Вітя.
- Не знаю… Вже вдвох ми залишилися, краще давай тікати звідси.
Ми зібрали всі наші речі, а речі Оксани і Давида залишили в лісі.
Аж бачимо постать схожу на відьму. Це і була відьма. Вона почала ганятися за нами. Ми від переляку почали плакати.
Ми вже бачили кінець лісу, але Гоша не міг ворушитися. Я вибіг з лісу, а відьму наче не випускає ліс і Вітя почав втрачати пам’ять.
9 квітня.
Я прокинувся в лікарні. Мама з татом раділи, а лікарі досі здивовані. Виявилося, що я так забився, що міг померти. Коли розпитували, що сталося, я розповів все по порядку і ніхто не повірив моїй розповіді.
Ми пішли додому, але мені все одно здавалося, що хтось за мною слідкував….