Ще одну сторінку

«Рейвенблек спирався об одвірок, схрестивши руки на грудях. Його чуттєві губи вигнулись у самовдоволеній посмішці. Алессія спробувала прослизнути повз, але він плавним рухом хижака заступив їй шлях і притис до стіни. 

— Кудись зібралася? — нахилившись, промуркотів їй на вухо принц вампірів. Небеса, який же він високий!

— Я тебе ненавиджу, — видихнула Алессія. 

Вона підняла погляд… і загубилась в очах кольору беззоряної ночі. Він був близько, занадто близько. Крізь тонкий шовк сукні Алессія відчувала його гігантський твердий…»

— Мамо, я хочу пісяти!

— Не зараз, Аню, — простогнала Леся, але момент вже було зіпсовано.

 

Вранці, відвівши Аню та Артема в садочок, вона зайшла в улюблену кав’ярню по дорозі в офіс. А присівши за столик зі своїм капучино, побачила, що на підвіконні хтось забув книжку. Виглядала книга незвично: суцільно-чорна тверда обкладинка без жодних написів та пожовклі цупкі сторінки. Всередині теж не було ні назви, ні автора: одразу на першій сторінці починались дрібні рядки друкованого тексту. Спочатку Леся вирішила просто віддати знахідку баристі, але цікавість все ж перемогла, і вона прочитала кілька речень. 

Це була найкраща книжка в її житті. Її затягнуло моментально і невідворотно, і вмить стало до болю зрозуміло, що справжнє життя було там, на сторінках, а не в пласкій нудотності Лесиного повсякдення. 

Вона не змогла відірватись, навіть коли телефон почав розриватись повідомленнями та дзвінками з роботи. Леся сказала, що захворіла, та вимкнула звук, не особливо переймаючись тим, чи хтось їй повірив. Це коротке повернення в реальність зародило в ній страх: а що як зараз повернеться власник книжки та забере її? Притиснувши книгу до грудей і повсякчас озираючись, Леся вийшла із кав’ярні (ніхто не звернув на неї уваги) і перебралась додому, намагаючись читати на ходу та ледь не потрапивши під автобус. 

Вона з головою поринула в пригоди Алессії та Рейвенблека, забувши про час, їжу і воду. Не помічала, як від незручної пози затекло тіло. Вона плакала і сміялася, переживаючи неймовірної сили почуття і бажання, про існування яких до цього навіть не знала. 

Дивовижно, але сторінок не ставало менше, скільки б вона їх не перегортала. Леся думала, що зможе читати вічно (яке щастя!), але потім повернувся з роботи чоловік, забравши дітей з групи продовженого дня. Тепер вони всі чогось хотіли від Лесі, постійно смикали її та відривали від читання. В ній швидко і неконтрольовано наростала злість.

— Лесьок, а вечеря буде сьогодні? І сорочки знову не попрасовані, я ж просив…    

Олег… Як він задовбав. Все, що вона хотіла, — трохи спокою, щоб книга знову перенесла її в чарівний світ. Там був Рейвенблек з хрипким голосом, гострими вилицями та темним трагічним минулим, а тут марудна офісна робота, двоє набридливих дітей і нудний чоловік. Очі Олега ніколи не темніли, коли він дивився на неї, він не підіймав іронічно одну брову, не пахнув корицею та грозою. Чи таке життя взагалі варте того, щоб його жити?

— Лесь, ну що з тобою? Що ти так вчепилась в ту книжку? Невже знову нервовий зрив… Давай-но я це заберу…

Одне і те ж саме, одне і те ж саме. З дня у день живеш своє «ідеальне» життя: будуєш кар’єру, розвиваєшся, народжуєш дітей, слідкуєш за зовнішністю, прибираєш, готуєш обіди, витираєш носи. І ось коли хочеш трішечки відволіктися, хоч на хвильку мати щось виключно для себе, у тебе намагаються забрати навіть це.

Оце вже ні. Він не затягне її назад до пекла реальності. Не сьогодні.

Швидко вставши з крісла, Леся позадкувала до комода і схопила праску. З розмаху вдарила чоловіка по голові — раз, другий, потім про всяк випадок ще. Він дивно булькнув і осів на підлогу обличчям вниз. По білому килиму почала швидко розпливатись калюжа крові. 

— Ма? Тату? — у дверях стояв Артем. З-поза його спини визирала сестра. Обидва дитячих личка скривились, провіщаючи плач.

Їй вже було байдуже. Вона просто хотіла читати свою книжку. Обережно поставивши на місце скривавлену праску, Леся пішла на кухню за ножем.

 

Нарешті тиша! Тепер ніхто не завадить їй дізнатися, що відбулося далі з улюбленими героями. Переступивши два нерухомих тільця, вона вмостилася в кріслі та ніжно провела пальцями по корінцю книги в передчутті насолоди. Відкрила — і в паніці кинулась гортати, відчуваючи, як серце пропускає удари. Всі сторінки були абсолютно незаймано чисті. 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Демони Катажини
Другий етап: В'язні Рейдера
Історія статусів

15/05/24 23:08: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:17: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Вибув з конкурсу • Другий етап