Брехун звір

Він тікав все далі і далі. Темрява коридору затягувала хлопця все більше і більше, а в голові відчувалась сильна пульсація. Відчував розтерті до крові ступні від незручних кедів; та чомусь не знав, чи то його кров на взутті чи може чиясь на яку він наступив у цьому коридорі. Десь позаду себе він чув голос, який переслідував його або це його думки відтворювали дівочий голос.

Нарешті хлопець добіг до кінця коридору і, хапнувшись за ручку дверей, почав їх невблаганно шарпати.

- Давай, давай, ДАВАЙ! - кричав він ледь не плачучи від безвиході, але двері не піддавались.

Він продовжував їх шарпати. Скоро перейшов на биття дверей ногою.

- Навіщо ти продовжуєш бити двері ногою? - почув він раптово позаду себе голос.

Розвернувшись, побачив русяву дівчинку у білому довгому платті. Від несподіваної появи, хлопець кинувся спиною до дверей, перелякано дивлячись на новоявлену постать.

- Чому ти такий наляканий? - мило посміхнувшись, запитала його дівчина.

- Бо... Я... Я чув чиїсь голоси. Так, це був твій голос.

- Звісно, що мій, бо я кликала тебе, а ти чомусь тікав.

Хлопець почав вдивлятись в обличчя новоприбулої, боячись, що та кинеться на нього. Проте, дівчина нічого такого не мала на думці.

- У тебе кеди всі у крові. Ти напевно напер ноги об них. Давай промиємо твої рани. Моя мама завжди казала, що слід це робити, бо можна занести інфекцію. Так колись занесла інфекцію наша молодша сестра і померла від зараження крові через місяць. Так сумно без неї...

- Наша сестра?..

- Так. Молодша Ліза. Вона була така мила, завжди любила гратись... Матері було дуже боляче від цього, що вона звинувачувала тебе у тому, що це ти винний у її смерті.

- Я?

- Так, бо коли ви грались, знайшли поржавілі дроти і ти запропонував побути мушкетерами, після чого під час гри загнав їй дріт у стегно. Тоді ще приїздив фельдшер, він казав, що все буде гаразд, але цього не сталось. Я вже тоді знала, що той дядько брехун.

Хлопець подивився на дівчину повними сліз очима. Він не знав, як сказати їй ту правду, яку приховував уже багато років. У той день він спеціально загнав дріт у ногу сестрі, бо вона втопила його щура. Він дуже любив ту тваринку, а сестра вирішила погратись з ним... Тоді він вирішив, що порається з сестрою так, як вона зі щуром. Вона стане його щуром.

- Я... Я не хотів... Тоді...

- Знаю, що не хотів. Ти ж завжди був таким добрим до всіх, але... Дивно, що тебе ув'язнили.

- Мене?

- Так, тебе. Чому ти накинувся на матір? Вона ж ні в чому не винна, бажала тобі всього найкращого.

- Я не хотів...

- Так, не хотів. Я бачила як ти стискав її шию. Бачила той ніж у твоїй руці по якому повільно скрапувала багряна кров. Тоді материна шия була неприродно зігнута, така синя-синя. Її неживі очі дивились на тебе, а ти, весь у крові з єхидною усмішкою, облизував ніж. Тоді ти розрізав свій язик і засичав, як ящірка. Ти був твариною. Ти вбив її, але з якою насолодою пив її кров, що зразу ставало зрозуміло, як хотів цього. А я захищала тебе перед матір'ю. Казала, що ти нормальний...

Хлопець подивився із жалем на свою сестру. Він побачив в очах дівчини сльози. Підійшовши до неї, почав витирати їх руками.

- Я нормальний. Повір.

Дівчина кинулась на хлопця з обіймати.

- Я завжди віритиму тобі.

Так вони стояли щось з хвилину. Цю мовчанку порушив хлопець:

- От тільки знаєш, ти була в дечому права. Я - звір.

Він потягнув однією рукою за волосся дівчини і, кинувши її на підлогу, почав душити. Отямився тільки тоді, коли відчув знайомий, приємний йому, хруст кісточок. Після цього витяг з-за пояса складний ніж і загнав у грудну клітку дівчини. Через кості, ніж застряг у плоті, тоді хлопець почав трощити ребра і, щоб швидше добратись до омріяного серця, розривав плоть на шматки зубами і випльовував на підлогу. Коли дістав серце, то тріумфально усміхнувшись, промовив:

- Як же я люблю вас усіх, мамо та сестри. Люблю ваші серця, які так любили мене.

Кусаючи серце він почав єхидно сміятись у темряву.