Марлена знала про мої канібалістичні нахили. На четвертому побаченні ми лежали оголені, і я не стримався - припав до її руки, вдихаючи пряний аромат.
- Я здогадуюся, хто ти, мишенятко, - пролунало тоді. Я підвів голову.
- Як?
- У тебе очі голодні.
Я всміхнувся.
А через рік у Марлени діагностували рак. Після цього час полетів сторч головою. Я був розбитим: вона в’яла на моїх очах, губила пружність, насиченість, з неї витікало життя. Хронічна готовність до життєвих викликів змінилася на хронічну втому. Не зможу перелічити всі ті рази, коли вона раптово втрачала свідомість або починала кровоточити із жахливим криком на губах. Я перевіз її до свого будинку, де облаштував для неї все необхідне. Пройшовши курс хіміотерапії, Марлена втратила майже всю красу, а заодно й останні крихти віри у своє одужання.
Це було її ідеєю. Спочатку я опирався, вдавав, що це божевілля, хоча впевнений, вона бачила: я збудився від думки про саму можливість подібного. Для живих істот природним є прагнення бути частиною того, що любиш; з’єднатися з об’єктом свого обожнювання є найбільшим даром. Я не міг мріяти про більше.
Першим я з’їв м’ясо з її стегон. Її стегна… М’які, округлі, я так часто любив лежати на них і водити по шкірі пальцем. А тепер водив виделкою. Зайвим буде казати, що вперше за той час я знову відчув себе голодним.
Її бажання бути присутньою під час трапез видавалося мені дивним, однак я не міг суперечити. Раз на місяць я приходив до неї і накривав свій стіл поруч з її ліжком. Марлена спокійно дивилася, як я поглинаю частинки її тіла. Гадаю, то було справжнє кохання. Ще ніколи я не отримував його в такій чистій, досконалій формі. Віддячити я міг, лише споживши її, наче хліб і вино, наче то була моя остання вечеря перед смертю.
Після стегон я взяв скибки нирок - їх чудово підкреслила карамелізована айва. Наступною була легеня, потім - трохи печінки, далі пальці, литки, вуха… Кожного мого візиту вона лежала на ліжку, безволоса, бліда, під ковдрою виднілися обрубки ніг та рук, і вона усміхалася мені. У той момент я не міг любити її більше.
Проте горе від втрати давалося взнаки. Поступово я втрачав сили, все навколо тьмяніло і скидалося на бутафорію. Вночі від мене втікав сон; у голові паморочилося від найменших фізичних вправ. Мої думки все частіше зверталися до питання: “Що робити, коли Марлена зникне? Коли я покладу до рота останній її шматочок?” Я не знав відповіді. Я гас від розпачу, бо, навіть злившись із нею тілом, я не міг злитися душею.
Коли я прийшов до неї востаннє, ми наче помінялися місцями: вона, хоч і знерухомлена, перебувала в помітному піднесенні, тоді як я ледве волочив ноги він постійної мряки в очах та млявості в м’язах. У мене німіли ноги.
Я впав на своє звичне місце біля її ліжка.
- Чим ти обдаруєш мене сьогодні?
- Сьогодні я хочу, щоб ти випив моєї крові, мишенятко.
Кров. Цілющий еліксир, концентрат життя. Ввести голку вдалося не з першого разу. Канюля налилася багрянцем, заповнюючи пакет. Марлена лежала, уважно вивчаючи моє обличчя. Я ж з усіх сил намагався не впасти.
Пів пакета вистачило, щоб по вінця наповнити келих для вина. Я пригубив її, - о, цей божественний смак! - тоді почав пити маленькими ковтками. Кров Марлени заливала мені горлянку, а щоки - мої сльози.
Зрештою я відставив келих. Кинувся до неї і почав укривати кривавими поцілунками те, що залишилося від її тіла. Раптом мене всього пронизав різкий біль, такий всеохопний, що нагадував передсмертний крик. Я схопився за голову й поточився до стіни, змітаючи на своєму шляху медичне приладдя.
Марлена, наскільки могла, подалася вперед.
- Невже тебе нудить від мене, любий? - запитала вона з ледь помітним усміхом.
- Що… Що ти наробила? - прохрипів я.
- Я віддавала себе всю під час наших стосунків. Моє тіло стане останнім дарунком тобі, - вона ледь усміхнулася потрісканими губами. Її запалені очі впивалися в моє обличчя. - Весь цей час ти жер мою плоть, насичену миш’яком.
- Ти мене отруїла?
- Я полюбила тебе. Це одне й те саме, - зітхнула вона.
Я не встиг сказати більше: мене поглинула пітьма. Остання моя думка була схожа на невдалий жарт.
Миш’як для мишенятка.