Зайчик

Дільничий сидів зігнувшись на стільці посеред кімнати, обхопивши голову руками. Вираз обличчя не було видно, але час від часу по його тілу пробігали дрижаки. Сигарета, від якої залишився лише сам бичок стирчала з його міцно стулених пальців.

-                Ви можете повторити ще раз на камеру те, про що розповідали мені дві години тому? – озвався голос поза межами світла.

Дільничий повільно підняв почервонілі очі на силует, який вимальовувався в темряві. Рис обличчя він вже не пам’ятав, надто багато всього сталось за останні дні, проте цей голос звучав різко та неприємно.

-                Не знаю чи зможу, - сказав поліцейський, - але спробую, пане інспекторе.

І потроху, запинаючись, повів свою оповідь.

-                Він пішов з дому після обіду, - почав він, - сказав матері, що хоче подивитись востаннє на зайчика, який приходив до нього вночі. Сказав, що зайчик дуже поспішає повернутись додому, тому вони можуть так і не побачитись. Тому хлопчик вибіг на вулицю зі скибкою хліба та яблуком в кармані, щоб дати вухастому гостинець на дорогу.

Звісно мати не сприйняла ці слова дитини всерйоз, адже хлопчику було лише 6 років. Вони вже два роки мешкали в невеликому селі і жили тихо та начебто щасливо. Якби ще не ці його дивні сни. Мати часто вислуховувала історії про зайчика, який начебто просився до хлопчика в кімнату. Наче миленька історія про сни дітей, але її постійно щось бентежило. Хлопчик і радий був впустити вухатого до себе, але всі вікна були цільними і не відкривались. Проте, за словами сина, зайчик приходив тоді, коли на вулиці була гроза. А так як малий боявся блискавки та грому, то компанія вухастого його розраджувала. Вона так і не зрозуміла, звідки в її сина з’явилась ця манія.

Того злополучного дня хлопчик вибіг зі свого дому в передвечірню грозу щоб ніколи не повернутись назад. За допомогою кінологічної групи і розповідей очевидців було відтворено весь шлях жертви. Вибігши з двору, хлопчик, неначе знаючи, попрямував до однієї точки, не звертаючи. Всі хто його бачили відзначали, що він поспішав, неначе хтось мав його чекати. Проте чомусь ніхто не звернув уваги на той факт, що він йде за межі села.

В 4-х кілометрах від будинку сім’ї знаходиться старе поле, яке стояло пусткою вже більше 50 років. Те місце люди називали Великим пожарищем. Кажуть, що колись там стояла ферма, проте півстоліття тому стався вибух і велика пожежа. З 10 людей, які перебували в приміщенні на той момент нікого не було знайдено, навіть найменших решток. Причиною назвали удар блискавки, можливо навіть кульової. Так як та ферма мала великий склад пального поруч, не дивно, що від пожежі не залишилось ні одного тіла.

Хоча те місце й заросло щільним покривом трави, кущів та дерев, проте залишились старі погреби – досить глибокі та великі. Їхні куполи ледь-ледь можна побачити над травою. Хлопчик йшов прямим шляхом саме до одного з таких погребів, найдальшого від села і найбільшого з усіх. Мати клянеться, що він ніколи не бував на тому місці і не міг там бути. Але факт залишається фактом – дійшовши до початку поля, хлопчик майже без лишніх вилянь дійшов до потрібного місця, неначе його вели за руку. Крім слідів хлопчика та звірячих стежок не було виявлено жодних ознак іншої особи поруч.

Коли мати почала шукати хлопця і не змогла дозвонитись до нього, то відразу викликала мене. А я вже підтягнув решту на пошуки.

-                Ми знайшли його там, в тому погребі, мертвого. Його тіло… Боже… Воно було обвугленим. Якби не телефон хлопця поруч, то зрозуміти хто це не було б змоги. Коли ми розблокували його, то виявили, що він знімав весь свій шлях.

На екрані ноутбука з’явилось обличчя всміхненого кароокого хлопця. Він щось жваво розповідає на камеру про свого друга – зайчика, який покаже йому свій дім. І що цього разу в нього будуть «докажи для мами».

-                І знаєте що саме стрьомніше, пане інспекторе? – спитав патрульний, якого вже добряче трясло, - цей бісів заєць і справді там був! Сидів навпроти входу в той погріб, неначе чекав на хлопця… І якщо вірити розповідям ще декількох дітей з сусідніх сіл – той бісів заєць або що воно таке звав до себе й їх.