Етюд у ванільних тонах

Родина Галіксів переїхала до нового будинку. Чутки про нього ходили добрячі, адже востаннє там жила відьма, яка вбивала людей у своєму підвалі з допомогою своїх підлеглих почвар. Батьки казали, що то легенда, але Міранда все ж не довіряла їм... Будинок був з великим підвалом-гаражем, який сподобався Джейкобу. Тож з першого дня переїзду в новий будинок, він облюбував його і почав підлаштовувати на свій манір, щоб крутити свої тачки. Загалом життя ішло спокійно, але часом Міранда чула сміх і шурхотіння вночі. Він був приглушеним, тому вона була впевнена, що він долинає з підвалу-гаражу, адже її кімната знаходиться на першому поверсі. Дівчина сказала це батькам, вони казали, що це все фантазії. Міранда вже було заспокоїлася і справді повірила в те, що це все просто вигадки, поки не настала фатальна мить, яка змінила все її життя... Звичайнісінький вечір суботи. Міранда готувалася до екзаменів, тому батьки її не тривожили. Джейкоб, як завжди, пішов в підвал-гараж крутити машину, а Лінда готувала їсти. Він обіцяв прийти на вечерю о 18:00, але його все ще не було. Згодом Міранда почула, як мати спускається сходами, щоб піти по батька. Вона зиркнула на годинник: 18:30 та все ж вирішила ще трохи попрацювати. Минуло вже півтори години, а батьки так і не повернулися. Міранда була голодна тому пішла на кухню заморити черв'ячка. Потім пішла шукати батьків. В хаті їх не було і дівчина пішла на подвір'я. Там їх теж не було, тоді вона попленталася у підвал-гараж. Зайшовши туди, Міранда почула пісню "Take five" - її улюблену. Роззирнулася довколо - нікого не було. Але вона відчула дивний запах - запах ванілі. І знову цей сміх. Пройшовши трохи далі, Міранда побачила дірку в підлозі, в неї була опущена драбина. Дівчина взяла батьків ліхтарик і обережно спустилася туди. Вона вступила у якусь калюжу, посвітила ліхтариком і жахнулася. То була кров. Потім Міранда повернула наліво звідки, як їй здалося, і йшов запах ванілі. Під її ногами чвакотіла кров, а на тілі проступили сироти. Дівчина намагалася абстрагуватися та слухати джаз, який долинав згори, поки її кросівок не наткнувся на щось. І цим чимось була голова... Вона посвітила на неї ліхтариком і зрозуміла, що це її батько. Міранду огорнула паніка, горло стиснуло, а до очей підступили сльози... А потім вона зрозуміла ще один факт, якщо мертвий тато, то і мама теж... Переборовши себе дівчина стала навколішки. Батькова тіло було розпростерте, голова була розбита, а з грудей стирчало п'ять дерев'яних кілків. Міранда пішла далі шукати маму. Далеко йти не довелось. Горілиць лежала Лінда. На її обличчі вималювався жах та біль, голова теж була розбита, а груди пошматовані немов якимись кігтями. - Я дізнаюсь правду, - подумала дівчина і пішла до виходу, щоб подзвонити в поліцію Аж тут вона почула хихотіння. Як тільки Міранда дісталась до драбини, вона відчула холодний подих у потилицю. Дівчина намагалась закричати, але в ту ж секунду невідомий почав її душити. Оговталась Міранда вже з прив'язаними ногами до столу та руками до стелі. Попереду вона побачила батьків. Потім визирнула постать з довгими кігтями, вибалушеними очима та роздертим у посмішці ротом. Його сміх пробирав дівчину до кісток. Наступної миті він стояв у неї за спиною. Його довгий кіготь прорізав Міранді спину. Пекучий біль пронизав її і дівчина почала кричала від болю. Далі почвара почала потихеньку ламати їй лопатки... Кістки почали хрустіти, гострий біль пронизав все її нутро. Кричати не було сили. Спина горіла вогнем, а тіло почало помалу обм'якати. Вона втрачала свідомість, але завжди приходила до тями від пекельного болю - істота періодично шкрябала її своїми пазурями. Враз воно захихотіло і спитало: - Як тебе звати, хе-хе? - Міранда, - кволо відповіла я. - Міранда, гарне ім'я, хи-хи-хи. Потім істота встромила свої кігті в сонячне сплетіння. Останнє, що чула Міранда, були ноти "Take five", далі вона поринула у небуття.