Танець

Між степових бур'янів походжав фазан. Поцятковане чорним золотаве пір’я переливалося на сонці. Пролунав свист. Птаха вразила стріла. Стріла Дарія Великого.

 

Він забрів сюди, бо не малося карт, що там за землями скіфів. Повні чудовиськ безкраї моря? Гігантська неозора ущелина – прірва до Потойбіччя? Чи поле, що жодному вершнику не дано перейти: там він зістаріє і стріне безум? Безкрає поле, куди схиблені царі заводять війська, зникаючи з ними назавжди.

Проте Дарій не збожеволів. Він знав, що шукає. Амазонок. Вони жили десь тут. Всі історики-книжники не можуть помилятися. Він знайде їх. А тоді...

Тоді його воїни возз’єднаються з воїтельками і зродиться покоління, що підкорить усе. Всі карти стануть Персією. А Персія стане Світом.

 

Вже місяць вони заходять углиб. Племена уникають сутичок, дошкуляючи нічними вилазками. Він не може розпорошити військо ганяючись: це виснажить і заведе в пастки-засідки.

Якось Дарій зустрів серед степу камінну жону. І збагнув: це землі амазонок. Він близько! І військо мандрувало від боввана до боввана, що стрічалися краєм.

Бракувало води, бо скіфи руйнували русла рік, пересипали-перекопували джерела, відступаючи, заводили персів у безживні землі.

Коли вперше задощило, військо ротами ловило краплі, виціджувало вологий одяг до рота. Пило з калюж. Цар пив з калюжі.

 

Якось, шукаючи де отаборитися, вони знайшли напіврозвалене крите святилище з величезних брил. На одній виднілися малюнки людей, сонця і птахів. Довгоногих і довгодзьобих, білявих з чорними краями крил. Кілька таких живих сиділи поруч у гніздах на стовпах-ідолах.

Книжник-астроном прошепотів царю:

— Це не просто щось схоже на ібісів. Кажуть, вони літають у серце пустелі, в саму Нубію і аж до болотистих Судд – до витоків Нілу. Де прислуговують богам: збирають і відносять туди душі померлих, а вертаючись – вділяють душами новонароджених.

— Ібіси не вберегли Єгипет: тепер там Персія. І ця земля теж нею стане.

— Скіфи на них не полюють, поклоняючись їхнім тотемам.

— А я не скіф. Я Дарій! Наказую: подати з них вечерю.

Біляві птахи обагрилися кров’ю, а червінь вогню пожерла їхні гнізда.

Табір став на ночівлю. Дарій повечеряв.

Серед ночі здійнявся галас. Сполошене воїнство вибігало з наметів. Пронизливий посвист і клекіт з небес холодили кров у жилах. І закрадалися в голови. Люд хапався за вуха, дико кричав, божеволів, зникав уночі. Стривожений Дарій забачив випорожнення коня і затулив ними вуха. І наказав повторити за ним.

І темінь неба виповнили зорі. Раптом сотні цяток почали спадати вниз. І зродився відблиск заграви. Морок степу позіхнув вогнем, що направлявся вітрами пташиних крил. Вогненна підкова сунула на табір.

Зненацька з поля ринув огром наляканого гаддя й павуків, що жалили все живе. Множились трупи, ширились крики, згущувався хаос.

Крайні ряди персів вже смалив вогонь. Чулися нестямні крики і запах горілого м'яса. Дарій звелів вирити траншеї, щоб відгородитись від вогню. Той обпікав шумливою стіною з чотирьох боків. Навіть попри земляні насипи. Але далі не йшов.

Казали, тієї ночі віддалений вартовий бачив, що то довгоногі принесли у дзьобах іскри. Вийняті з жару спалених гнізд.

 

Вже з місяць військо крокувало попелищем. Зачаєний жар обпікав п’яти, нівечив взуття. Степом ширилися пожежі, що випалювали сухі поля вщент. Здавалося, вигоріло все до горизонту. Здавалося, сама земля їх проганяє.

Липневе сонце висушувало трави, поля, вояків. Голод. Брак води. Лихоманка. Вози з ослабленими множилися. Довгий змій стотисячного війська ледь звивався шляхом.

Бракувало фуражу. Коні слабіли. Відбірна кіннота ріділа. Незабаром вершники об’єднаних племен оточать їх, загнаних у безкрай степу, і розтопчуть, як сарану.

 

Він справляв у яру потребу. Залопотіли крила і край урвища всівся довгодзьобий. Дарій заглянув углиб пітьми його очей і вжахнувся: біле полум’я танцювало в чорноті його ока. Разом зі смертю. Дарій затремтів. Від холоду вічності.

Блідий і спітнілий, він пробудився від кошмару.

 

…Досі ні міст, ні люду, ні водойми. Лише вигорілий сухостій, гар, і ненависний дим. Чи ж не прахом своєї Мрії він тепер ступав?

Вони йшли в нікуди крізь ніщо. Йшли вже цілу вічність. Цар Персії зробився царем порожнечі. Що він тут забув? Амазонки? А що як – це вигадки? Байка, в яку він повірив, мов хлопчисько. Бо хотів повірити. Хотів побачити, як перси завоюють світ…

 

…Дарій побачив у небі довгодзьобого. І вистрілив. Прокляття: схибив! Він зламав об коліно лук і взявся за голову. Скрик відчаю розлетівся випаленим степом.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Гончі Раміреза
Історія статусів

15/05/24 16:28: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап