Сьогодні я працював директором школи, а завтра можу стати лікарем, післязавтра – касиром в супермаркеті, далі рибалкою, кур’єром, сутенером, диктатором і так далі. Мені подобається моя професія, така робота завжди ставить перед тобою якісь виклики, але її завжди повинен хтось виконувати.
Я живу тут – маленька квадратна кімната в якій із меблів тільки стіл та стілець. Без вікон, лише одні двері. На столі аналоговий телефон, зазвичай мені телефонує моя роботодавець і озвучує завдання на сьогодні.
Мої місця роботи розкидані по всьому світу, і у вас звісно виникне запитання, як я щодня можу опинятись в різних куточках континентів. Я теж замислювався раніше, але зрештою перестав задавати будь-які запитання. За роки роботи, – а мова йде не про кілька і навіть не про десятки, а про набагато більше, – я звик до відсутності відповідей, тому просто маю підхід дослідника, який ніколи не зробить якогось відкриття з-за відсутності потреби.
Коли задзвенить телефон. і я отримаю чергове завдання, я встану, поправлю трохи свій одяг, відкрию двері та піду виконувати свою роботу.
Перед хлопчиком стояла тарілка в яку мати накладала порцію вечері, поливаючи все соусом. Він не дуже звертав на це увагу, тому що в руках тримав телефон з грою – майже пройшов цей рівень. З коридору чути як батько тихо говорить по телефону, а потім теж заходить на кухню щоб приєднатися до вечері.
– Як смачно пахне, – сказав він сідаючи за стіл. – А де Анна?
– Подзвонила, що залишається сьогодні у друзів, – відповіла трохи охриплим голосом мати. Вона почала накладати порцію чоловіку.
– А свого дому в неї немає? Ти постійно їй все дозволяєш, – невдоволено зазначив та потягнувся за хлібом. – Марк, сховай телефон, ми їмо.
– Я думаю, нічого страшного, якщо вона іноді буде бачитись з друзями. Вона скоро буде переїжджати в друге місто, поступати в коледж – це сильні зміни…
– Отож, краще б готувалася до іспитів.
Мати зрештою теж сіла за стіл та почала їсти.
– Я зараз маю знову їхати в офіс, дуже багато роботи, – промовив батько через деякий час. – Марк, відклади телефон та їж вечерю.
– Зачекай, знову? – поглянула на чоловіка. – Ти майже кожного дня працюєш понаднормово, хіба ти там один працюєш? Чому ти повинен їздити туди мало не щовечора, я не розумію…
– Ти не повинна розуміти! – різко випалив. – А гроші на коледж з повітря з’являться?
– Нам завжди вистачало і на життя, і щоб відкласти. А ці години майже не приносять тобі додаткового заробітку, тоді чому…
– Чому, чому, чому! Добре, що в цій родині заробляю гроші Я, а не ти, бо розуміння як влаштовано все в цьому світі в тебе геть відсутнє, – зневажливо обірвав розмову чоловік. – Марк, їж!
Ховаючи телефон, малий підняв погляд на батьків. Хлопчик здригнувся. На місці матері сидів якийсь незнайомець. Він був одягнений як мама, мав її прикраси та навіть лак на нігтях. Чоловік рухався як вона: хлопчик помітив, як він беззвучно постукував лівим вказівним пальцем по столу – мати так робила, коли нервувалась.
– А де вона? – розгубився малий.
– Анна у друзів, – відповів незнайомець злегка посміхнувшись. Він посміхався геть як мама – кутиками рота до низу. – Їж, сонечко, вже геть холодне.
Батько закінчив їсти та встав з-за столу:
– Дякую. Я буду йти, – він геть не помічав підміни, та зрештою він ніколи наче не помічав дружини. Він підійшов до Марка та поцілував його в лоба, – На добраніч.
Над умивальником стояв чоловік, він знімав прикраси. В раковині ще залишились плямки незмитої крові. Його рухи вже не були жіночними, розминався, щоб зняти напругу в м’язах. Далі чоловік підняв погляд до дзеркала та почав змивати макіяж. Схоже, він помітив тебе:
– Підглядали? – посміхнувся, але вже своєю посмішкою – широко, так що мімічні зморшки порізали щоки. – Так, іноді діти помічають, але вони ніколи не питають навіщо. – Він звичними рухами змив залишки кольорових хімікатів. – Бідолашна домогосподарка: чоловік їй зраджує, вона наче і має родину, проте геть самотня, яка лірика. Звичайно, на наступний день такі як вона просинаються у своєму ліжку геть не пам’ятаючи минулий день, але їх життя кардинально зміниться. Та зрештою, хіба такі як вони згадають позаминулий день, або минулий тиждень? А я всього-на-всього проживу один їх день, це моя послуга людям. Як думаєш, коли твій день мені пощастить прожити?