Потоп

Тиша вбивала. Так млосно мені в житті не було. Холодно і душно водночас. Крізь вибиті вікна чувся плескіт води. Будинок гудів, як кит у глибинах, і трохи гойдався. Ця розхлябана панелька, як решето, якогось біса встояла, але наче знялася з якоря.

Я підвелася. Цого було достатньо, щоб побачити дахи будинків, які наче пливли над водою. В очах потемніло, я виблювала просто на Олюніне фотрепіано — його навіть води потопу не зсунули з місця. Засоромилася, бо згадала її горде обличчя, коли вона після уроків ішла не додому, як всі прості смертні, а в музикалку. Вибач, Олю. Зараз я до тебе прийду.

О, це вона і смерділа. Її мертві малі наче сильно не пахли, а Оля — так, що очі виїдало. Я знову виблювала і затулила її спальню вибитими дверима. Треба знайти води.

Ха! Води за вікном аж забагато! І вся трупна.

Я знайшла цілу табуретку, сіла на кухні в сам куточок, серед всього розкиданого і мокрого. Сонце сідало. Мені скрутило шлунок. Треба було знайти щось пожерти. Тоді я побачила, як призахідне золото розтеклося поверхнею потопу. Заплакала від тієї краси.

Темрява мене зрадила. Ніхто ніде не запалив жодного сраного вогника. Місто просто зникло, чувся тільки плескіт води внизу. І гудіння. Я була в череві кита. Стала перед діркою вікна і дивилася в чорноту.

Отоді я відчула чиюсь присутність. Спина похолола. Обернулася. Відчуття не зникло. Тільки Хтось перемістився так, що знову був позаду. 

— А! — вирвався крик із моїх грудей. Трохи від нього полегшало. Як би Оля сказала — заземлило.

Я притулилася до стіни. Серце робило “бух-бух”, і то так сильно, що я аж оглухла на мить.

— Хто тут?

Тиша. Плескіт внизу.

— У мене тисячі імен, — прогудів невидимий Він.

Я подерлася на стіну і почала кричати. Повертатися спиною до порожньої кімнати було не можна, бо я Його тоді відчувала сильніше. 

Вискочила в коридор. Там сяяли зорі замість даху, а дах засипав сходи. Перелетіла через кучугуру бетону, трималася за перекручене перило. Забігла до квартири поверхом нижче, такої ж вимерлої. Вони тут всі такі були.

Там стояла ціла тахта. Намацала її, залізла з ногами й притулилась до стіни. Тихо було. Тільки та клята потопна вода хлюпала ще ближче. І ще скрипіло щось мірно, не по-людськи. Не було тут більше людей.

Я прокинулася, як зійшло сонце. Вся трусилася, бо змерзла, як цуцик. Закоцюбленими руками зірвала з вікна штори і закуталася. Так сиділа на тій тахті. 

Відчувала Його, коли ходила за шторами. 

Відчувала кожного разу, коли спина моя не тулилася до рятівної стіни. 

— Тут є сардини в олії, — сказав він.

Сардини. Мені аж зарізало в животі. Пішла. Якось знала, де це — тут. Побачила консерви на підлозі. Ще був паштет. Добре, що кришки консервні були з петельками. Виїла все голими руками, облизала пальці. Води трохи теж було — в закритому бутлі валялася біля холодильника.

Він був зі мною. Дивився, слідкував, як я їм.

— Ну, хапай мене! Чого тягнеш? — буркнула. 

Ніхто мені не відповів. Я різко обернулася, і нікого не було. Але ж хтось був. Я ж нормальна.

Пішла шукати харчі по квартирам. Навіть трохи знайшла. Скидала все в кульок і тягнула далі. Одягу треба було знайти.

Побачила дівчинку з розбитим обличчям. Сардини мало не вискочили з горлянки. Бляха, виходить, найважче — не знайти їжу, а втримати її. 

Втекла з тієї квартири. Заріклася підходити до трупів. Хай собі смердять.

Самотність вбивала. Його стояння за спиною вбивало. Сморід бив під дихало. А я не вміла плавати. Жоден човен не промайнув між затопленими дахами. Подохну тут, як пес на прив'язі. Повільно. У горлі мені пересохло.

Видерлася на дах. Три поверхи висоти до поверхні, можна і не вбитися. То хоч потону! 

Відійшла від краю, сіла на обдерту бетонну плиту. Не плакалося. Він сидів за мною. А потім обійняв. Я не бачила його рук. І так ми погойдувалися разом.

— Хто ти?

Він не відповів, а почав пестити мої груди і цілувати шию вогняними поцілунками. Обійми заколисували і гріли. 

— Запитай про те, про що дійсно хочеш, — прошепотів на вухо. Жар заліз мені в голову.

— Про мене?

— Правильно.

— Чому я вижила?

— Бо ти Ярина, донька Тараса, а тут Орськ. Я навчу тебе, як збудувати човен. Ти врятуєшся.