«От нахуя я вписався у те гівно?». - думав Паша, перечитуючи вже двадцяте повідомлення з текстом: «Не треба було цього робити».
Звісно Паша знав відповідь. Гроші та обіцянка не казати батькові. А от над іншими запитаннями Паші варто було подумати раніше. Хто був той мужик і звідки він зрозумів, що саме потрібне дівчині?
Тепер йому приходили повідомлення з однаковим текстом: «Не треба було цього робити». Щоразу Пашу обдавало морозом. Щоразу в його уяві поставала сцена, коли дівчина припинила битись у своїх демонічних конвульсіях, повернулась до Паші, подивилась йому прямо в очі і повільно проказала: «Не треба було цього робити».
Слова знову прогуділи в Пашиній голові. Але тоді він не встиг достатньо віддати себе тій ситуації. Мужик поклав руку Паші на плече, чим вирвав хлопця з одного переляку і кинув у другий, та став всіляко дякувати й пхати в руки гроші.
Тоді Паша швидко викинув все з голови і пішов додому. І в ту ж ніч отримав перше повідомлення. Текст змусив Пашине серце битися швидше та намертво прикріпив його ноги до підлоги: «Не треба було цього робити».
«Клас - подумав Паша - тепер вони ще будуть мене зайобувати», але ноги не поспішали повернути тілу рухливість. Їхня вага задавалась хлопцеві безмежно великою.
На якийсь час Паша вирішив не паритись, але повідомлення стали приходити мало не щодня і Паша не знав, які емоції вони викликають більше: страх чи злість.
Десь після десятого повідомлення Паша лежав на ліжку і витріщився у стелю. Заснути він не міг, хоч на годиннику була вже майже пʼята ранку. Він встав і пішов у туалет.
В квартирі була темінь. Коли Паша вже пройшов повз двері він помітив краєм ока якийсь спалах. Домофон. Він світився. Він був увімкнений наче хтось набрав підʼїзд, але не видавав звуку, а, оскільки, біля дверей нікого і, на полегшення Паші, нічого не було, хлопець подумав, що це просто збій.
Паша видихнув, але раптом картинка змінилась. Тепер «телефонували» вже в двері квартири, хоч в коридорі, якщо вірити зображенню на домофоні знову нікого не було. Пашине серце відреагувало першим. Далі мурахи по шкірі. А потім тіло взагалі припинило слухатися і просто вклякло від переляку.
Думки не встигали зачепитись за що-небудь, що могло б все це пояснити, а тим часом з-за дверей став доливати легенький скрегіт. Пашин мозок вимкнувся. Тіло не просто не слухалося, а й схоче, не збиралося ніяк реагувати, просто прикипівши до однієї точки. Паша не помітив, коли все припинилось. Його серце билось у прискореному ритмі ще годину, а зійти з місця він не міг всі цілих дві.
Лише через тиждень Паша зміг себе переконати, що то була гра розбурханої уяви. А повідомлення Паша почав списувати на звичайні пранки. Певно якась смілива дітвора побачила, що відбулось тієї ночі у церкві та намагалась дістати його.
Останнього вечора Паша пішов у душ. Хлопець схопив шампунь і став щедро намалювати голову, але, коли його очі були міцно стиснути, унеможливлюючи потрапляння неприємної піни, Паша відчув на собі чийсь погляд. Хтось дивився на нього і хлопець був у цьому абсолютно упевненим.
Тілом пройшло судорожне тремтіння, стукіт серця можна було почути в сусідній квартирі, а волосся на руках і ногах, попри те, що було мокрим, вмить здибилось. Паша відчув легенький подув повітря в потилицю. «Це звичайний протяг - подумки кричав він собі - просто вітер», але разом з тим мильними пальцями намагався протерти очі аби хоч щось бачити. І Паша побачив. На стіні була тінь, яку не могло кинути ніщо з інтерʼєру ванної кімнати. Серце вилітало з грудей. Ноги знову стали настільки важкими, що загрожували провалити підлогу в квартиру знизу і Паша на якусь мить навіть забажав цього. На секунду він завагався повільно чи швидко треба в такій ситуації повернутись, але не наважився зробити навіть найменший порух, який можна було б оцінити як оберт.
Паша не знав скільки часу він так простояв. Тінь нікуди не дівалась, але й не рухалась. Хтось чекав Пашиного ходу. Нарешті він обернувся. Причину смерті молодого двадцяти одно річного хлопця так і не встановили, але вираз невимовного переляку помічали всі, кому довелося працювати з його трупом.