Він вийшов, ледь зажевріла світанкова зоря. Десь глибоко в озері пробудилася риба. Він чув її невидимий рух, чув пульсуюче життя під цією непорушною водною гладдю. Човен крекнув, коли рибалка відштовхнувся від берега.
Сіра поволока повільно заповзала в човен. Скоро старий ледь виднівся серед блідої тиші, розчинився десь між бляклим небом та спокійною водою. Він завмер на середині озера, що береги розмилися у передсвітанковому тумані, майже як білі плями на очах. Рибалка не ворушився, що навіть вода під човном застигла. Старий розглядав сіті у власних висохлих руках і думав, як добре, що у мутній вранішній воді він не бачить свого відображення. Зайшовся кашлем, розхитуючись у човні, а тоді звичним рухом закинув сіті.
Він почув, як під непроглядною водою заметушилася риба. Старий примружив бляклі затуманені очі. Він ще здатен сам собі знайти їжу. Поки він здатен сам себе прогодувати – ще житиме. Перед тим як витягнути улов, вхопився за кощаві груди. Коли дихання відновилося – сердито потягнув сіті.
Біля човна нерет напнувся і старий всім тілом відчув міць десятка хвостів, що застукотіли по дошкам. Багатий улов. Він важко закинув здобич у човен, аж в очах потемніло. Рибалка сперся на лаву та глибоко вдихнув. Човен більше не вібрував рухом. Риба перестала битися.
Спершу в ніс вдарив густий ядучий запах гнилості. Коли перед очима розійшлася темнота – погляд втупився у мертву рибу в човні. Повні сіті дохлої, гнилої риби. Тиша давить на вуха. Жодного поруху.
Старий протер лоба. Тоді розплутав сітку та взяв одну рибину до рук. Великий короп. Роздутий. Неживий. Пусте око вкрито сірою плівкою, застигло дивиться на рибалку. Старий притиснув великим пальцем зябра і з рибини потік густий зелений сік, палець легко провалився у зогнилі нутрощі. Запах скрутив шлунок. Старий швидко викинув коропа за борт. Десь гулькнуло. Рука у крові та слизу тремтіла. Він опустив її у озеро та розвернувся до води. Очі заблукали по поверхні. Десь поряд пропливла рибина, ляпнувши хвостом по брудній воді. Дохлий короп зник. Старий знову закашлявся, важко витер обличчя.
Вхопив за хвіст іншу дохлу рибину з улову та повільно й незграбно заніс її над водою. Варто було занурити її пласку мертву голову, вона заворушилася, забила хвостом з такою силою, що стало боляче в долоні.
Гнила риба не плаває.
Дихання рибалки збилося. Він наступив ногою на гладеньку голову окуня, що та луснула під його чоботом, як стигла слива. Тоді підняв рибину за хвоста і доніс до води. Окунь ожив. Рибалка міцніше стиснув слизьке смердюче тіло. Під натиском пальці провалювалися у м’яку плоть.
Гнила риба не плаває.
Старий опустив руку в озеро та відчув, як рибина швидко вислизнула з долоні та поплила глибше у темну хлань. Він випустив решту гнилих рибин, які одразу понеслися вглиб. Вони мали б зостатися на поверхні. Нерухомо застигнути: мертві на цій мертвій воді.
Човен просочився слизом та запахом гнилої смерті. Старий підготував сіті та знов закинув у озеро. Десь на сході зачервонів горизонт. Вранішній туман лишився у човні, що неначе парує над тихою водою. З важким віддихом рибар знову підтягнув ще більший улов до човна. Глянув на знервовану рибу під водою, роздивився, як сріблясті тулуби б’ються у його міцних сітях, вириваються з тенет.
Із останніх сил підтягнув нерет та викинув рибу в човен. Перед очима знову потемнішало, але він вже і так відчув цей сморід. Жодного руху. Кліпнув кілька разів, відганяючи морок. Цього разу до сіті потрапив величезний сом. Чоловік провів рукою по його гладенькій шкірі та відчув щільні пухирці. Хіба гниле живе?
Повільно опустив сома до води і той пружно пірнув у глибочінь. Старий замислено торкнувся своєї шкіри, своїх твердих нерухомих пухирців. Відпустив всю здобуту рибу. Сидів так, поки озеро не заспокоїлося і не застигло. Тоді засмівся.
Хіба гниле може жити.
Світанок розвіяв туман у човні. Сонце позолотило темну озерну гладь. Старий озирнувся, а тоді глянув на бездонну темніть за човном. Передсвітанкова тиша раптом надірвалася одним гучним:
Шабовсь.
Піднялися хвилі.
А тоді знову запанувала тиша та безмовний спокій.