Престол Бога

Інколи, в хвилини зневіри та відчаю, я починаю думати, що це безкінечне блукання пусткою мертвого континенту – найбезглуздіша річ, яка може бути.

Земля під ногами давно перетворилась на порох. При кожному кроці він темною хмаркою здіймається в повітря та осідає на одязі й шкірі.

Небо, якщо його можна так назвати, стало безкраїм прихистком хаотичного руху грозових хмар та просторових викривлень.

Є ще арктичний океан, який щодня підступає та підступає, ховаючи під своїми водами нові ділянки суходолу.

А між цим всім я.

Хто я?

Останній, хто якимось незбагненним дивом вижив й приречений на цю мандрівку?

Чи від початку я був створеним в єдиному екземплярі й закинутий в цей світ в рамках якогось незбагненного експерименту? А творці уважно спостерігають за мною та роблять ставки на те, коли ж я нарешті відкину копита.

Може й так.

А може я лише виплід хворої фантазії автора, що вирішив виплеснути мене – свою вигадку – на аркуш у вигляді безперервного потоку символів?

Теорії.

Теорії без доказів. Демагогія та софістика…

Я не маю пам’яті.

Все що я пам’ятаю ні чим не відрізняється від того, що я бачу постійно навколо себе. Мертвий краєвид, темна земля та спалахи блискавок.

Ні!

Щє є Він.

Голос, що безупинно нашіптує мені та спонукає йти вперед. Бо десь там точно є те заради чого варто йти. Він називає це Престолом Бога. І каже, що саме там я отримаю справдешнє спасіння від цього загниваючого світу.

Я питаю Його, який на вигляд Бог, і як я зрозумію, що дістався саме його (якщо це колись таки й трапиться). Він не відповідає. Лише підбадьорює йти далі.

Я не потребую їжі та води. Чесно, навіть і не підозрював, що вони потрібні для підтримки життя. Про них я дізнався від Нього. Одного разу він розповідав про своїх одноплемінників, що зникли сотні років тому. От їм, ці їдло та питво, були потрібні повсякчас. На моє питання, куди поділись його ближні, він каже що більшість загинула в якійсь жахливій катастрофі. Лише одиницям вдалось врятувались – тим хто зміг дістатись Престолу Бога. Він був серед тих щасливців. І тепер прикладає всіх сил, щоб врятувати мене. Дуже люб’язно з його боку.

Але коли його шепіт стихає, я піддаюсь сумнівам.

Сплю я мало. Мені вистачає кількох годин щоб повністю відновити весь запас сил. Та й до тих моментів відпочинку я намагаюсь вдаватись лише в крайньому випадку. Причиною тому – сни. Точніше один й той самий сон. Настільки деталізований та чіткий, що у мене складається відчуття потрапляння до якоїсь паралельної реальності. Я бачу циклопічне сплетіння відростків, вкритих голчастим хітином, що обрамлює десятки очей. Ті очі беземоційно дивляться на мене, зазирають в самий мозок. Гіпнотизують, сковують рухи. Від них неможливо ні сховатись ні втекти.

Знову йду вперед. Його шепіт підбадьорює. Каже – не довго залишилось, ще трохи, зовсім-зовсім.

Практично не слухаю.

Мені набрид цей голос у мої голові, та як його позбутися я не знаю.

Хочу закричати – Ти все брешеш. Нема ніякого Престолу Бога, а ти лише знущаєшся наді мною. Та боюсь це зробити. Сподівання – найостанніше, що залишається. І я сподіваюсь таки дістатись кінцевої точки цього шляху.

Він розповідає мені про світи які він, та подібні до нього, досліджують. Про химерних істот які їх населяють. Обіцяє взяти й мене з собою в чергову мандрівку. Я матиму змогу побачити та доторкнутись до цивілізацій яким мільйони років, і які зберігають мудрості всього всесвіту.

Він багато обіцяє. Але спочатку я таки маю дійти.

Знову відпочинок.

Сон.

Той самий, з очами на безкінечних хітинових мацаках.

Нарешті прокидаюсь.

Та сон не проходить.

Струшую головою, намагаючись скинути з себе цю мару – безрезультатно.

Довкола мене суцільний хітин.

І вони – беземоційні, немов мертві, погляди.

Це божевілля.

Я опускаюсь на коліна.

Мій крик виривається в простір.

Нарешті ти тут – чую Його голос – Я вже сильно зачекався.

Збираюсь з останніми силами.

Але страх підкоряє мене.

Падаю ниць.

Пошепки питаю хто ж таки він?

Я Бог цього світу. Один з Богів. І ти таки дійшов до мого Престолу. Ще один з тобі подібних. Я справді чекав. Рік – дуже довгий термін для такої мандрівки. Та для Мене це ще більший проміжок між можливістю поласувати справді смачною плоттю.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

15/05/24 12:00: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап