Аліса сидить на підвіконні своєї спальні з новеньким детективом в руках. У будь-який інший день вона могла б шукати докази, не відриваючись від книги аж до вечері. Але сьогодні дівчинку сюжет не затягував, у неї була запланована цікавіша справа.
Школярка постійно поглядала у вікно, чекаючи чогось. І коли нарешті наприкінці вулиці з'явився знайомий автомобіль, Аліса відразу забула про читання і, схопивши бінокль, почала розглядати машину, що під'їжджала до сусідського будинку. Номери збігалися з тими, що дівчинка записала до блокноту кілька днів тому. Отже це точно Журналіст. Так Аліса назвала чоловіка у «дідовому» піджаку зі стареньким диктофоном, що стирчить із нагрудної кишені. Незнайомець із самого початку канікул нишпорить у їхньому районі. Приїжджає на старому зеленому Шевроле, паркується в одному й тому самому місці й спостерігає. А Аліса спостерігає за ним.
За легендою, яку собі вигадала дівчинка, Журналіст хоче взяти інтерв'ю у її сусіда — Олександра Власова, письменника-самітника, який написав з десяток історій про НЛО. Ніхто не знає, чим він надихається, адже жодному репортерові ще не вдалося поговорити з ним. В одному ЗМІ навіть припустили, що письменник і є той самий «зелений чоловічок», тому його історії виходять такими непередбачуваними.
Звичайно, кілька разів на місяць якийсь інтерв’юер все ж таки виходив на слід Власова і ховався біля його будинку. Зазвичай результат був нульовим, але цей Журналіст вміє чекати. До сьогоднішнього дня нічого цікавого не відбувалося — незнайомець вів себе як випадковий перехожий. Але ранок понеділка мав стати кульмінацією історії.
Раз на два тижні Письменник їздить до супермаркету за покупками. У цей день, приблизно в один і той же час, ворота відчиняються, і з двору виїжджає чорний Мерседес. Але сьогодні Письменник не встигає проїхати й кілька метрів, як на дорозі перед автомобілем з'являється Журналіст. Він не зважає ні на сигнали клаксона, ні на гуркіт двигуна. Наче новенький ліхтарний стовп, непроханий гість зависає за метр від капота автомобіля. Незнайомець змушує Письменника вийти з машини. Алісі не чути всіх тих прокльонів, які Власов насилає на Журналіста. Але його скорчене від злості обличчя вона встигає роздивитись. Журналіст же поводиться на диво впевнено. Ні паніки в очах, ні тремтячих колін, як це буває з усіма, хто наважується посягнути на особистий простір Власова. З легкою усмішкою на обличчі незнайомець вимовляє лише одне слово. Ця «абракадабра» ніби гіпнотизує Письменника — за мить з його обличчя стираються всі емоції. Письменник залишає свій автомобіль на півдорозі, навіть не зачинивши дверцята, і йде геть до свого будинку. Біля воріт він зупиняється, обертається і шанобливим жестом запрошує Журналіста до своєї оселі.
Чоловіки ховаються за воротами, на деякий час зникнувши із бінокля Аліси. Дівчинка нишпорить по вікнах, сподіваючись підглянути продовження історії. Невже вона стане свідком першого інтерв'ю Письменника? І ось нарешті в одному з вікон — схоже, у вітальні — з'являється сусід. Він зупиняється біля книжкової шафи та перебирає книгу за книгою. Він робить це машинально, ніби його думки зайняті зовсім іншим.
Коли на порозі кімнати з'являється Журналіст, Аліса скрикує від страху і впускає бінокль. Їй вистачило й частки секунди, щоб роздивитись того монстра, образ якого не вивітриться з пам'яті вже ніколи. Від людини в цій істоті залишився лиш пошматований одяг, звисаючий з желеподібного тіла, і затиснутий у пащі диктофон. Воно повільно рухається по кімнаті, як хижак, який готується до фатального стрибка. Монстр надто довго переслідував жертву, і зараз все має пройти ідеально.
Дівчинка бачить, як у вікні навпроти щось зелене і безформне рухається вітальнею сусіда. В надії привернути увагу Власова, вона тремтячими руками відкриває вікно і кричить. Але Письменник не чує, він перебирає свій найцінніший скарб. Книга за книгою, крок за кроком. Воно підкрадається впритул до загіпнотизованої жертви, випльовує диктофон під ноги Письменника, і поглинає сусіда, як зголоднілий удав свою жертву. З диктофона виривається назовні зелене світло, що заповнює всю кімнату.
Аліса щосили заплющує очі, сподіваючись, що страшне видіння зникне. Яскраві промені світла на мить сягають кімнати дівчинки, огортаючи Алісу неземним полум’ям. Вона тремтячими руками піднімає бінокль і дивиться у нього. Погляд дівчинки сягає до стін будинку сусіда, проникає до його вітальні, де в променях згасаючого зеленого світла за Алісою спостерігає пара зелених очей.