Ласкаво просимо в Чорнобиль

Їхня бригада увійшла у Чорнобиль з боку Гомєльскої області і практично без супротиву взяла станцію. Бійці рвались на Київ, але командування наказало розбити базу на території ЧАЕС і утримувати позицію. Пашку такий хід подій розчарував, бо у голові він малював грандіозніші плани. Із завдань мінімум – взяти в полон солдата армії НАТО, згвалтувати біндєровку (бажано, всією ротою), познущатися з укропа, а потім повільно і максимально жорстоко його вбити.

Коли Пашка Монгол покидав рідний Абакан, то пообіцяв дружині, що повернеться з трофеями. І хоч йому не судилось іти в перших рядах визволяти Київ від нацистів, зрештою, він і не рив окопи у Рудому лісі, де знаходився радіаційний заповідник. Його взводу довірили прочісувати місцеві вулиці. Справа хоч і нудна, але від неї точно не виростуть роги і не відвалиться пісюн. А якщо проявити кмітливість, то можна надибати різні ніштяки.

Знайти у цій дірі щось цінне – тільки пів справи. Награбоване треба було заникати від командирів. На щастя, сержант Ваня Куліч, сибіряк, як і Пашка, продумав схему. Акумулятори, генератори та іншу техніку, яку знайдуть у місті, взвод везе на станцію, все решта – бійці лишають собі. Трофеї мали зберігати за межами бази, відтак у якості сховку Куліч пригледів два будинки на одній вулиці. Окрім цілих стін і даху, у них був ще й недолік: там жили люди. Старе подружжя вони порішили, а діда із сусіднього двору сержант на перший раз пошкодував. Вертаючись наступної ночі у сховок, Монгол сподівався, що впертий дід лишився вдома і він зможе його замочити.

Було по десятій вечора. Яскраві зорі висипали на небі і підсвічували дорогу. Їхня вантажівка зупинилась біля дідової хати, де у сніговій багнюці стояв штабний БТР. З його люка стирчала голова механіка Улітки, який відсалютував їм з нагоди приїзду. Куліч стояв біля огорожі у компанії Шустрого і курив самокрутку. Командир не відводив погляду з вікон будинку, у якому горіло світло. Це могло означати, що дід проігнорував наказ сержанта. Йому ж гірше! Ваня дав команду Шустрому і Улітці заходити першими, а сам витягнув пістолет і почвалав слідом. Монгол вистрибнув з кабіни і, сплюнувши з досади, рушив до кузова. Поки вони з Губою будуть розвантажувати «газік», усі веселощі знову дістануться іншим.

Пашка відкрив борт кузова і заліз всередину. Відклавши вбік автомат, намацав перший пакунок і передав вниз. Губа так і застиг з ним у руках. З будинку долинув крик Шустрого, матюки Куліча і наказ стріляти. Пролунала автоматна черга, потім ще одна, задзвеніло розбите скло. Губа кинув пакунок з рук і пригнувся, Монгол впав долілиць і взявся намацувати зброю. Крики у будинку продовжились, у паузі між автоматними чергами вони почули благання Улітки, який кликав «мамачьку радную» і повторював «нє нада». Постріли припинились, але Куліч далі крив триповерховим матом, поки за стіною не пролунав глухий удар, і сержант затих. 

Пашка вистрибнув з кузова і кинувся до огорожі, стискаючи в руках гвинтівку.

– Любіш фокуси, дєд? Я пакажу тебє фокуси, – пробурмотів Монгол, перевіряючи вміст автоматного рожка.

– Дурак, ти же нє сабіраєшся туда ідті? – ошелешено перепитав Губа, піднявши рило з багнюки. – Лутче вазьмі рацию в БТР, далажи абстановку на базу.

– Вот сам і далажи, трус сабачій, – просичав Монгол і ступив на подвір’я. Кров стугоніла у висках, адреналін зашкалював. Зараз він зайде всередину і порішить чортового укропа і всіх, хто йому допомагає.

Жодного пострілу Пашка так і не зробив. У кімнату він заскочив, як американський командос, але коли побачив, що там коїться, вкляк на місці. Вітальня була залита кров’ю, усюди валялись рештки тіл Шустрого і Улітки. В центрі кімнати над розпанаханим животом сержанта, ноги якого ще сіпались, схилились три потвори. Лускате тіло, масивний хвіст, жилаві синюшні руки з довгими пазурями. Людиноподібні істоти з риб’ячими мордами занурили свої гострі пащеки у кишки Куліча і смакували нутрощами. Збоку на канапі сидів дід з полиновим вінком на голові і спостерігав, як риболюди доїдають Пашкіного сержанта. Тим часом знадвору через вікно, клацаючи зубами, пробирались ще два кошмарні створіння.

Монгол не пам’ятав, у який момент наклав у штани. Він нажахано зиркнув на Полікарпа, на лиці застигло німе питання. Перш, ніж четверта потвора, що причаїлась на стелі, стрибнула на Пашку, він почув від діда:

– Ласкаво просимо в Чєрнобиль, синок.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Демони Катажини
Історія статусів

15/05/24 10:45: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:17: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап