На кораблі

Я намагався по спати, але відчуття страху, що пронизувало мене з ніг до голови не відпускало моє тіло на відпочинок. Заплющуючи очі я знову бачив її. Ні, про неї не можна думати. Кожен на кораблі це знає, але дотримуватись правила досить тяжко. Мені ніколи не хотілося бути моряком, це повинен був стати підробіток, але як часто буває, звикаючи до чогось потім важко від цього відмовитись, навіть якщо це не зовсім твоє.

           Корабель хитало на хвилях, для яких цей гігантський шмат металу лише іграшка, яку можна жбурляти як заманеться, але кожен скрип металу, кожен удар заставляв нас здригатися та обертатися за спину. Це почалось тиждень тому, коли всі ми почали чути стогін. Всі мовчали вважаючи, що їм це здається, але коли хтось із матросів почав цю розмову, то виявилось, що це чули всі присутні на кораблі. Стогін був жіночий і найголовніше, він долинав з глибин корабля, а не з моря. Ніхто не розумів як таке можливо, але капітан зібрав групу, щоб повністю перевірити корабель. Він вважав, що хтось міг проникнути на борт під час попередньої стоянки, щоб добратися до материка. Ми всі вважали, що шукаємо того, кому потрібна допомога. Господи як ми помилялись!

Під час перевірки нижніх рівнів деякі матроси перестали виходити на зв’язок, це було дивно, та ніхто не розумів, наскільки страшною може бути правда. Чекай? Ні, здалося. Цей скрежет, він зведе мене з розуму, як звів з розуму половину екіпажу. Потім капітан вирішив перевірити відділення з ланцюгом від якоря, хтось сказав, що жінка могла проникнути саме так. Бісові ланцюги! Коли капітан та матроси, що пішли з ним не відповіли по рації, велика частина команди спустилася туди. І ми побачили. Це дійсно була жінка, колись, а може ніколи нею і не було... Воно було схоже на жінку, довге чорне волосся та риси, що підходять цій статі, але в цілому... Жовта липка шкіра та впалі темні мов ніч очі, слиз повільно стікав її тілом та вкривав підлогу. Довгі рідкі зуби, що були гострі мов лезо та пальці з величезними пазурами. Не знаю що це, та воно с посмішкою поглянуло на нас і закричало так сильно, що дехто втратив свідомість. На ній була рвана мішковина, що була вкрита мохом. Під ногами істоти було тіло капітана та шматки плоті інших моряків. Воно стрибнуло на стелю та намагалось втекти. Боже, скільки людей загинуло для того, щоб піймати та скинути її за борт! Десятки людей було розірвано на шматки прямо на моїх очах, а кров, що пульсувала з їхніх ран вкрила все довкола, створивши червону кімнату, яка швидко охолоджувалась металевою поверхнею судна.

           Ми думали це кінець, ми заварили всі проходи, куди вона могла залізти і думали, що створіння назавжди залишиться за бортом, але ні. Напевне випавши з корабля воно вчепилося в нього і не відпусте його ніколи. Кожну ніч вона стогнала та шкрябала металеву поверхню намагаючись піднятися сюди знову. Це було настільки страшно, що дехто закінчив життя самогубством, не очікуючи коли створіння поглине їхні тіла. Якщо прислухатися, якщо прикласти голову до стіни, то віддалено можна почути моторошний, потойбічний голос та слова, що долинають з моря:

           - Я голодна. Я голодна!