Увага! Цей текст є альтернативним завершенням одного з авторських сюжетів.
Пролог
Посеред старого, покинутого будинку на колінах сиділа дівчина. Єдине, що вона промовляла: “Я більше не можу цього терпіти!”.
Згадка про минуле
Після важкої травми в дитинстві Ешлі довго не могла налагодити своє життя. Вона з'їхала в навчанні, мала проблеми зі здоров'ям, регулярні візити до психотерапевтів. Проте нарешті справи розпочали йти вгору, як її батьки раптово померли, коли їй було вісімнадцять. Вони ледве справлялася з проблемами разом, та після їхньої смерті дівчину охопили сум і тривога. Через це вона не могла зосередитися на навчанні в медичному університеті й невдовзі була відрахована.
З того моменту минуло вже два роки. За цей час Ешлі працювала консультанткою в аптеці. Робота була їй не надто до вподоби, тому вона розпочала працювати медсестрою. Ешлі чудово виконувала свої обов'язки, через що й залишилася тут. Хоча не обійшлося без недоліків: іноді дівчині доводилося повертатися додому посеред ночі. Усе це не мало би жодного значення, якби Ешлі не боялася темряви, точніше того, що ховалося у ній…
Кілька місяців тому Ешлі виповнилося двадцять років. Вона була звичайною дівчиною, в пам'яті викарбовувалося лише її волосся.. Вона носила каре та мала де-не-де сиве волосся - наслідки її психологічної травми з дитинства.
Ешлі проживала свою сіру буденність і її все влаштовувало, адже вона нарешті змогла навести лад у своєму житті. Проте залишилася єдина звичка з того страшного минулого. Ще із восьми років дівчина нервово дряпає свої зап'ястя і робить вона це майже завжди.
- Закінчилася чергова вечірня зміна. Ненавиджу їх, проте вже скоро я буду вдома… у безпеці,- промовляла Ешлі, ідучи нічним місто додому і як завжди нервово дерла власне зап'ястя.
Дівчина невпинно бігала очима навколо, адже так почувалася комфортніше. І от, зовсім випадково, у вікні одного із будинків вона бачить дещо дивне. Світло з кімнати чітко підкреслювало моторошний, чорний образ. Ешлі спочатку не надала цьому значення, та коли усвідомила, то зупинилася. По її тілу миттєво пробігли мурашки, і дівчина повільно повернула голову, проте ніякого образу там більше не було. Не сказавши ні слова, Ешлі чимдуж побігла додому. За лічені хвилини вона була на місці, зачинила двері на кілька замків та у кожній кімнаті увімкнула світло. Сама, як у дитинстві, закуталась у ковдру й ще більше дряпала зап'ястя.
- Ні-ні-ні… Не може бути, я не переживу цього вдруге! Чому? Чому це знову трапилося? Невже це була та сама потвора?
Ешлі провела всю ніч у сльозах, а зранку одразу відвідала психотерапевта. Як завжди, усі казали, що це лише фантазія чи психічні розлади.
- Чому ви не розумієте? Воно справді існує! - у пориві емоцій дівчина роздерла власне зап'ястя до крові…
Вона знала, що психотерапевти нічим їй не допоможуть, тому прийняла кардинальне рішення: повернутися туди, звідки усе почалося.
Покинутий будинок
Ешлі приїхала у свій колишній будинок, де жила ще із батьками, ще до того, як малу її почала переслідувати та клята потвора.
- Знову вдома. Після стількох жахливих років…
Дівчина обережно зайшла в будинок через зламані двері та ретельно оглядала найближчі кімнати.
- Усе на своїх місцях, як ми колись залишили.
На жаль, сутеніло, проте Ешлі продовжила блукати будинком, адже хотіла подолати це раз та назавжди. Раптом дівчина почула, як щось упало на другому поверсі. Звук пролунав з її кімнати. Повільно наблизившись до дверей, Ешлі побачила в кутку її - ту саму потвору, що й колись…
Бестія була повністю чорна, з її пащі безперестанку стікала слина дивного кольору, чудовисько мало спотворене тіло, з якого випирали власні ж кістки, воно мало руки із довгими потворними відростками, які найімовірніше, імітували пазурі.
Ешлі одразу кинулася донизу. Збігши зі сходів, вона побачила, як двері зачинилися, забравши з будинку останні промені світла. Дівчина зашпортнулась та упала посередині кімнати.
Сидячи на колінах, вона чула, як за спиною до неї повільно наближалося чудовисько. Ешлі гадала, що зможе подолати свій дитячий кошмар, та їй це не вдалося… Страх узяв гору. І от вона вперше не дерла власні зап'ястя, і на секунду здалося, що бестія зникла. Та раптом, уперше її руки затремтіли, вона глянула на них, проте побачила наскрізь пробиті груди. Ешлі раптово кашлянула кров'ю. Тепер кров назавжди залишилася на її обвітрених вітром губах…