Нелюд

Моя робота є дуже важливою для суспільства, а також гарно оплачується.

Кожного ранку я приходжу в свій… офіс, хоча його важко назвати цим словом. Скоріше гарно облаштоване підсобне приміщення. Заварюю собі фільтр, прибираю на столі, включаю монітор. Я ніколи не вмикаю собі щось на фон, бо це дуже відволікає. На робочому екрані транслюється відео певної особи з камер спостереження в реальному часі, і мені треба виявити, чи дійсно це людина. Я прекрасно знаю, що це звучить заплутано.

Нелюди, як мені пояснювало Бюро, з’явилися зовсім нещодавно, буквально сорок років тому. Вони - хижаки, при тому дуже не стандартні. В них проявляється обсесія на одну єдину людину. Нелюд не полює на інших жертв, поки не досягне своєї мети, яку диктують йому нав'язливі думки. Як тільки вони досягають своєї здобичі, її просто знаходять на наступний день без ознаків насильної смерті. Хоч ці істоти і виглядають як люди, їх можна пізнати по тому, як вони ходять, дихають, дивляться. Це доволі легко, якщо в тебе є досвід.

Так я думав до вчорашнього дня, поки не побачив на своєму екрані одну особу. Красива дівчина. Ні, дуже красива дівчина. Хоч я і відчув від неї небезпеку, щось змусило мене засумніватись. В її чистих зелених очах грали хитрість зі спокусою, риси її обличчя були гострими, ніби лезо, і це поєднання в будові її лиця зачарувало мене. Завдяки чорному, ніби безодня, доглянутому волоссю і майже хворобливій блідноті її образ нагадував мені аристократів XVII століття. Це було вперше, коли відведеної години мені не вистачило на те, щоб визначити, що вона таке.

Бюро віднеслися до ситуації з розумінням, хоч і відчувалась легка зневіра до мого прохання. Мені дозволили зустрітися з нею, для подальшого розслідування, хоч вердикт треба було оголосити до кінця дня. Також мені надали пістолет, але застережили, щоб я не входив в пряму конфронтацію. “То на них діє звичайна зброя! Це надихає.” - подумав я, хоч і не був впевнений, чи є так насправді. Для мене відкрили доступ до інформації про цю дівчину, настільки великий, що я був трохи шокований.

Я зрежисував все ідеально. Побачив її біля університету, “випадково” врізався, звичайно, що допоміг зібрати зошити та документи. Все як в кращих сценаріях Голлівуду. Завів невеликий діалог, з запрошенням на філіжанку кави чи коктейль. Хоч і отримав відмову сьогодні, вона сказала, що готова в будь який інший день. Я б цьому зрадів, якби це не був мій черговий робочий профайл.

Останнє слово треба сказати до опівночі, а значить план доведеться змінювати. Я вирішив слідкувати. Доволі звична для мене процедура. Вона довго сиділа в місцевій кав'ярні одна, працюючи за ноутбуком. Як почало темніти, до неї приєднався хлопець, що на вид був молодшим за неї на кілька років. Вони провели в кав'ярні ще годину і вийшли геть. Весь цей час, я рахував кількість патронів. Було вже достатньо доказів, що вона — нелюд, як би мені того не хотілось визнавати. Її рухи, дихання, погляд — все в ній видавало тварь. Я пішов за ними. Мені не треба було цього робити, я мав просто піти додому та зробити доклад. Але я знав, що маю зупинити її. Подивимось, хто тепер мисливець.

Різкими рухами я перегородив їм шлях, зробив ривок в її сторону і… Новий день, нова чашка кави, звук працюючого монітору. Доволі погано пам'ятаю вчорашній день, певно це і називають стан шоку. Проте, як тільки я починаю свій робочій процес, на екрані… я? Але саме жахливе це те, як я рухаюсь… дивлюсь… дихаю… Згідно протоколів, моя рука спускається до зброї, яку я так і не віддав вчора, притискає її до лоба та натискає курок. Через декілька хвилин двері відчиняються. В кімнату заходить добре озброєний чоловік, дивиться на тіло, що сидить на стільці.

- Це вже п'ятий раз, як він знаходить свою обсесію. Док, ви впевнені, що ми зможемо вижати з нього ще більше? - говорить боєць в рацію.

- Абсолютно! Всього одна невинна жертва на місяць занадто мала ціна для такого цінного активу. Продовжуємо роботу