Морозного зимового ранку середи мене розбудив дзвінок телефона о 6:43.
Підписаний номер: "Оксанка" — подруга яка зникла безвісти.
Я підскочила, заплакала, грала наша улюблена з нею пісня. Підняла слухавку — шурхіт.
За вікном падав сніг, йшли люди.
Я пішла у ванну чистити зуби: видавила зубну пасту. У відображенні дзеркала, замість себе, зустріла поглядом брудну Оксанку, у синій куртці. Несамовитий ґалас примари розбив скло, я затулила вуха, впала навколішки.
На крик прибіг батько, який збирався на роботу. Він обняв, вислухав, підбадьорив.
— Напевно, це стрес, сонечко. Її ще знайдуть, правильно? — обійняв.
— Так тато...
Зібрала рюкзак, пішла у школу. Зустріла вчителя, Артема Єгоровича, читав записку. Він проігнорував моє привітання, сів у авто, поїхав.
Коли пропала Оксана, його допитувала поліція, її з ним часто бачили, поза школою.
У школі, на перерві в мене заболіла долонь.
— Ай!
З'явився кривавий шрам, якого зранку не було — видряпаний напис: "ВБИЙ МИШКА". Якого біса?!? Що це за трендець твориться.
Підійшов друг, Михась, неохайний якийсь.
— Знов болить рука? — спитав Мишко.
— Ні.
— Добре... ні... — Подивився вбивчим поглядом.
Поруч проходили дівчата.
— Побачимось у бібліотеці, — сказав він їм.
— Ти нам?
— Так, у ввечорі побачимось.
Дівчата почали обговорювати: "Ти його знаєш?".
— Диви монета яка, — похизував Михась.
— Де надибав? — Спитала.
— Вкрав! Вибери: Пташка чи клітка?
— Пташка.
Він кинув монету на підвіконня, вона вдарялась та застигла ребром.
Я посміхнулась. Михась пожав плечима:
— Дивно... це таке вперше...
Продзвенів шкільний дзвінок.
— Пішли на річку.
— Уроки ж, — відповіла.
Він розтібнув свій рюкзак — похизувався "скарбами".
— Забий на уроки, — взяв мене за руку, разом вийшли зі школи.
Михась йшов по крижаній річці, я за ним.
Він витяг зі свого рюкзака по банці пива.
Ми випили. Я пішла у кущі.
Серед зжухлого комишу побачила синю куртку та замерзле тіло.
Повернулась на шурхіт позаду себе — стояв Михась.
— Це Оксана.
Я почала несамовито плакати — Михась обійняв.
— Слухай, — сказав, — це вбив вчитель, Єгорович.
Я плакала, він продовжив.
— Ми мали піти разом з Оксанкою додому, проте посварились — я пробовтав її секрет.
— Що далі?
— Оксана сказала що я зрадив її довіру, жбурнула підручник, вискочила з класу. Цей довбаний вчитель перестрів її... Вони тихцем зустрічались.
— Що наробив той довбень ти бачиш, — Михась показав на тіло у комишах, — вона його любила.
— Багато знаєш.
— Знаю... Я потрапив ніби у день бабака. Кожен ранок сьогоднішня середа. Ніхто цього не помічає.
— Не віриш? Я знаю, ти кожен ранок бачиш у дзеркалі Оксанку, — він погладив мене по спині, — знаю про твій шрам на руці.
— Все перепробував?
— Не все... Ми як тільки не вбивали цього виродка.
Михась подивився на годинник, — ми навіть пробували спілкуватися з Оксаною...
— Я її боюсь, — сказала.
— Можу зрозуміти, — він відійшов подалі від тіла Оксани, — скоро сюди прийде Єгорович, закопувати труп.
— Вже їде, пішли звідси, бо прийдеться пристрілити, — Михась дістав пістолет, — я його краду у поліціянта, біля чебуречної.
— Нахіба ти мене сюди привів?! Придурок недоколиханий!
— Сьогодні вперше монета випала ребром — це знак. Привів показати Оксанку...
— Дай пістолет, — сказала йому.
— На, все одно не вистрілиш.
Я навела на нього пістолет
— Це ти її вбив?
— Стріляй!
Під'їхала машина, вийшов вчитель, я опустила руку.
— Ось приїхав, тепер прийдеться знову прибити, — сказав Михась, — День коту під хвіст.
— Що ви, курва, тут робите?! — перелякано спитав вчитель.
— Затули пельку! — сказав Михась.
— Га?
— Застрель його! Він нам заважає. Дай я, — Михась рушив на мене.
— Стій! — я навела на Михася пістолет, він не зупинився.
Я з переляку нажала на спусковий гачок в обличчя Михасю — "клац" — тиша.
Вчитель заскочив у авто, поїхав на нас.
Михась вирвав пістолет, відштовхнув мене, зняв запобіжник.
Одним пострілом прострілив лобове скло — кров забризгала салон, авто проїхало повз, зупинилось на середині замерзлої річки.
Михась простяг шоколадку.
— Ти придурок!
У сутінках ми вирушили до мого дому.
— Михась, не приводь більше до неї.
— Добре... — Він виглядав понуреним, — я хочу, щоб ми все пам'ятали, проте знову настане ранок середи, і я залишусь самотнім...
— Я пішла, бувай.
— Цьомкнимось?
— Ні.
— Бувай...
Я зайшла в дім, лягла в одязі, заснула.
Проснулась о одинадцятій ночі, від звуку авто — приїхав батько з роботи.
У вікні побачила як він зайшов. Біля авто стояла примара дівчини, помахала та щезла.
— Пап, чому ти так довго?
— В мене вкрали пістолет... їм вбили людину... також застрелився підліток...