Я другорядний персонаж у "Дні Бабака" — з вчителем маніяком!

Морозного зимового ранку середи мене розбудив дзвінок телефона о 6:43.


Підписаний номер: "Оксанка" — подруга яка зникла безвісти.


Я підскочила, заплакала, грала наша улюблена з нею пісня. Підняла слухавку — шурхіт.


За вікном падав сніг, йшли люди.


Я пішла у ванну чистити зуби: видавила зубну пасту. У відображенні дзеркала, замість себе, зустріла поглядом брудну Оксанку, у синій куртці. Несамовитий ґалас примари розбив скло, я затулила вуха, впала навколішки.


На крик прибіг батько, який збирався на роботу. Він обняв, вислухав, підбадьорив.


— Напевно, це стрес, сонечко. Її ще знайдуть, правильно? — обійняв.

— Так тато...


Зібрала рюкзак, пішла у школу. Зустріла вчителя, Артема Єгоровича, читав записку. Він проігнорував моє привітання, сів у авто, поїхав. 


Коли пропала Оксана, його допитувала поліція, її з ним часто бачили, поза школою.


У школі, на перерві в мене заболіла долонь.

— Ай!

З'явився кривавий шрам, якого зранку не було — видряпаний напис: "ВБИЙ МИШКА". Якого біса?!? Що це за трендець твориться.


Підійшов друг, Михась, неохайний якийсь.


— Знов болить рука? — спитав Мишко.

— Ні.

— Добре... ні... — Подивився вбивчим поглядом.


Поруч проходили дівчата.

— Побачимось у бібліотеці, — сказав він їм.

— Ти нам?

— Так, у ввечорі побачимось.

Дівчата почали обговорювати: "Ти його знаєш?".


— Диви монета яка, — похизував Михась.

— Де надибав? — Спитала.

— Вкрав! Вибери: Пташка чи клітка?

— Пташка.


Він кинув монету на підвіконня, вона вдарялась та застигла ребром.


Я посміхнулась. Михась пожав плечима:

— Дивно... це таке вперше...


Продзвенів шкільний дзвінок. 


— Пішли на річку.

— Уроки ж, — відповіла.

Він розтібнув свій рюкзак — похизувався "скарбами". 

— Забий на уроки, — взяв мене за руку, разом вийшли зі школи.


Михась йшов по крижаній річці, я за ним.


Він витяг зі свого рюкзака по банці пива.


Ми випили. Я пішла у кущі.


Серед зжухлого комишу побачила синю куртку та замерзле тіло.


Повернулась на шурхіт позаду себе — стояв Михась.

— Це Оксана.


Я почала несамовито плакати — Михась обійняв.

— Слухай, — сказав, — це вбив вчитель, Єгорович.


Я плакала, він продовжив.

— Ми мали піти разом з Оксанкою додому, проте посварились — я пробовтав її секрет.


— Що далі?

— Оксана сказала що я зрадив її довіру, жбурнула підручник, вискочила з класу. Цей довбаний вчитель перестрів її... Вони тихцем зустрічались. 


— Що наробив той довбень ти бачиш, — Михась показав на тіло у комишах, — вона його любила.


— Багато знаєш.

— Знаю... Я потрапив ніби у день бабака. Кожен ранок сьогоднішня середа. Ніхто цього не помічає.


— Не віриш? Я знаю, ти кожен ранок бачиш у дзеркалі Оксанку, — він погладив мене по спині, — знаю про твій шрам на руці.


— Все перепробував?

— Не все... Ми як тільки не вбивали цього виродка.


Михась подивився на годинник, — ми навіть пробували спілкуватися з Оксаною...


— Я її боюсь, — сказала.

— Можу зрозуміти, — він відійшов подалі від тіла Оксани, — скоро сюди прийде Єгорович, закопувати труп.


— Вже їде, пішли звідси, бо прийдеться пристрілити, — Михась дістав пістолет, — я його краду у поліціянта, біля чебуречної.


— Нахіба ти мене сюди привів?! Придурок недоколиханий!

— Сьогодні вперше монета випала ребром — це знак. Привів показати Оксанку...


— Дай пістолет, — сказала йому.

— На, все одно не вистрілиш.


Я навела на нього пістолет

— Це ти її вбив?

— Стріляй!


Під'їхала машина, вийшов вчитель, я опустила руку.

— Ось приїхав, тепер прийдеться знову прибити, — сказав Михась, — День коту під хвіст.

— Що ви, курва, тут робите?! — перелякано спитав вчитель.

— Затули пельку! — сказав Михась.

— Га?

— Застрель його! Він нам заважає. Дай я, — Михась рушив на мене.


— Стій! — я навела на Михася пістолет, він не зупинився.


Я з переляку нажала на спусковий гачок в обличчя Михасю — "клац" — тиша.


Вчитель заскочив у авто, поїхав на нас.


Михась вирвав пістолет, відштовхнув мене, зняв запобіжник. 


Одним пострілом прострілив лобове скло — кров забризгала салон, авто проїхало повз, зупинилось на середині замерзлої річки.


Михась простяг шоколадку.

— Ти придурок!


У сутінках ми вирушили до мого дому.

— Михась, не приводь більше до неї.

— Добре... — Він виглядав понуреним, — я хочу, щоб ми все пам'ятали, проте знову настане ранок середи, і я залишусь самотнім...


— Я пішла, бувай.

— Цьомкнимось?

— Ні.

— Бувай...


Я зайшла в дім, лягла в одязі, заснула.


Проснулась о одинадцятій ночі, від звуку авто — приїхав батько з роботи.


У вікні побачила як він зайшов. Біля авто стояла примара дівчини, помахала та щезла.


— Пап, чому ти так довго?

— В мене вкрали пістолет... їм вбили людину... також застрелився підліток...

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Родина Менсона
Історія статусів

14/05/24 23:23: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап