Акторам-початківцям важко розпочати успішну кар’єру.
Але нам пощастило.
Ми — група студентів-випускників знімаємось у фільмі жахів.
Не можу повірити!
Це мій улюблений жанр.
За сюжетом ми граємо людей, які зіштовхнулись з чимось надприродним і протистоять цьому.
Ми ще не знаємо багатьох деталей, тому що частково сюжет побудований на нашій імпровізації.
Режисер просто геній!!
Щоправда, деякі сцени філігранно продумані, наприклад, моя колискова:
Не розказуй ти мені,
Що ми робимо не так.
В мене диявол у вікні
Точно це чудовий знак.
Спи, дитино, засинай
І не бійся злих чортів.
Їх всіх забере бабай,
Його не бійся поготів.
З біса хай весь світ горить
Наче в пеклі тут вогні.
Зло не спить, дитина спить
Дитя боже у труні.
Спи міцним і мертвим сном,
Бо немає тут живих.
Б'ють тобі усі чолом,
Ти наймертвіший серед них.
Я тобі бажаю зла,
Щоб легко правилося в нім
Світ лиш спалена зола
Хай палає людський дім.
Перший знімальний день минає насичено.
Робочий процес мене заворожує.
За декілька репетицій я відчуваю втому.
Ось така вона — плата за славу та успіх.
Але втома ця дуже дивна, вона спустошує.
Важко думати про щось, окрім роботи.
Сьогодні я залишаюсь на майданчику, щоб зрозуміти, що відчуваю.
Раптово з’являється тривожне передчуття.
Наче на мене очікує, не бутафорська втеча від чогось темного, а справжня.
Треба йти додому.
Я не можу заснути, постійно наспівую колискову.
Тепер це моя улюблена пісня.
А що в мене ще є улюбленого?
Яка моя мета?
Чому мені потрібен цей фільм?
Замість відповідей пустота і вже напам’ять вивчені слова:
- Не розказуй ти мені,
Що ми робимо не так…
Я все роблю так! – переконую себе.
Я маю зіграти цю роль.
Постійно, до смерті, лише цю одну роль!!!
Помічаю, що колеги теж втрачають інтерес до життя.
Мабуть, ми — справжні гуру, живемо лише роботою.
Знімаємо мою колискову.
Так, саме мою.
Тепер ми одне ціле.
Чорт!
Це було приголомшливо.
Мене зустріли оваціями не лише колеги, а й режисер.
Перша його похвала за весь час і вона моя!
Відчуття такі, ніби я володію світом.
А ще холод і байдужість до всіх, лише прагнення знову почути його схвалення.
Сьогодні день знімання з сутністю.
Перед репетицією я відлучаюсь до вбиральні та підслуховую дивну розмову:
- Повір мені, крихітко, лише справжня кров може бути шедевром.
Лише через страждання ми пізнаємо вічність, — це голос режисера.
Тривога наростає і з’являються нав’язливі думки.
Ми тікатимемо від справжнього монстра.
Це загадкове “щось” буде нашим вбивцею.
Потрібно терміново попередити інших і пригадати всі виходи з майданчика.
Та вихід буде лише один.
До нас не виходить режисер.
Ми просто чуємо: “Мотор!”
І починаємо гру на виживання.
За перші хвилини не стало п’ятьох.
Воно пожирає всіх, хто не встигає утекти.
А це нікому не вдасться.
Дехто з нас робить барикади, але такий захист курям на сміх.
Стоп!
А що в мене ще є улюбленого?
Яка моя мета?
Чому мені потрібен цей фільм?
Ми всі хочемо чогось і боїмось чогось.
І це “щось” має слабкі сторони.
Які?!
ДУМАЙ ШВИДШЕ!!!!!
Перестрибуючи через перепони, я аналізую останні дні та помічаю, що за нами не спостерігає режисер.
Чому?
Це ж його шоу! Він не може його пропустити!
Йому потрібна велич!
Є лише одна причина —це “щось” і є він.
А знаєте що?
Важко швидко бігти та мислити раціонально.
Але я впораюсь!
Бо я…
Я знаю, що в мене є улюбленого – це моє життя!
І я боротимусь за нього!
Котись в пекло, смердюча істото.
Стоп……
Я зупиняюсь.
- Не розказуй ти мені,
Що ми робимо не так…
Режисер виходить зі схованки.
Точніше, “щось” схоже на нього.
Він не геній, він одержимий.
І протистояти йому може лише рівня.
Людина, одержима колисковою – ось його суперник.
Я продовжую.
Він підходить все ближче.
Знаходжу поруч камінь.
Удар! Другий! Третій!
Я позбуваюсь одержимості.
Поруч закривавлене тіло режисера, яке стало попелом і розвіялось разом з монстром.
“Щось” не було монстром.
Монстром була людина.
І залишається ним.