ЩОСЬ

Акторам-початківцям важко розпочати успішну кар’єру.

Але нам пощастило.

Ми — група студентів-випускників знімаємось у фільмі жахів.

Не можу повірити!

Це мій улюблений жанр.

За сюжетом ми граємо людей, які зіштовхнулись з чимось надприродним і протистоять цьому.

Ми ще не знаємо багатьох деталей, тому що частково сюжет побудований на нашій імпровізації.

Режисер просто геній!!

Щоправда, деякі сцени філігранно продумані, наприклад, моя колискова:

Не розказуй ти мені,

Що ми робимо не так.

В мене диявол у вікні

Точно це чудовий знак.

Спи, дитино, засинай

І не бійся злих чортів.

Їх всіх забере бабай,

Його не бійся поготів.

З біса хай весь світ горить

Наче в пеклі тут вогні.

Зло не спить, дитина спить

Дитя боже у труні.

Спи міцним і мертвим сном,

Бо немає тут живих.

Б'ють тобі усі чолом,

Ти наймертвіший серед них.

Я тобі бажаю зла,

Щоб легко правилося в нім

Світ лиш спалена зола

Хай палає людський дім.

Перший знімальний день минає насичено.

Робочий процес мене заворожує.

За декілька репетицій я відчуваю втому.

Ось така вона — плата за славу та успіх.

Але втома ця дуже дивна, вона спустошує.

Важко думати про щось, окрім роботи.

Сьогодні я залишаюсь на майданчику, щоб зрозуміти, що відчуваю.

Раптово з’являється тривожне передчуття.

Наче на мене очікує, не бутафорська втеча від чогось темного, а справжня.

Треба йти додому.

Я не можу заснути, постійно наспівую колискову.

Тепер це моя улюблена пісня.

А що в мене ще є улюбленого?

Яка моя мета?

Чому мені потрібен цей фільм?

Замість відповідей пустота і вже напам’ять вивчені слова:

- Не розказуй ти мені,

Що ми робимо не так…

Я все роблю так! – переконую себе.

Я маю зіграти цю роль.

Постійно, до смерті, лише цю одну роль!!!

Помічаю, що колеги теж втрачають інтерес до життя.

Мабуть, ми —  справжні гуру, живемо лише роботою.

Знімаємо мою колискову.

Так, саме мою.

Тепер ми одне ціле.

Чорт!

Це було приголомшливо.

Мене зустріли оваціями не лише колеги, а й режисер.

Перша його похвала за весь час і вона моя!

Відчуття такі, ніби я володію світом.

А ще холод і байдужість до всіх, лише прагнення знову почути його схвалення.

Сьогодні день знімання з сутністю.

Перед репетицією я відлучаюсь до вбиральні та підслуховую дивну розмову:

- Повір мені, крихітко, лише справжня кров може бути шедевром.

Лише через страждання ми пізнаємо вічність, — це голос режисера.

Тривога наростає і з’являються нав’язливі думки.

Ми тікатимемо від справжнього монстра.

Це загадкове “щось”  буде нашим вбивцею.

Потрібно терміново попередити інших і пригадати всі виходи з майданчика.

Та вихід буде лише один.

До нас не виходить режисер.

Ми просто чуємо: “Мотор!”

І починаємо гру на виживання.

За перші хвилини не стало п’ятьох.

Воно пожирає всіх, хто не встигає утекти.

А це нікому не вдасться.

Дехто з нас робить барикади, але такий захист курям на сміх.

Стоп!

А що в мене ще є улюбленого?

Яка моя мета?

Чому мені потрібен цей фільм?

Ми всі хочемо чогось і боїмось чогось.

І це “щось” має слабкі сторони.

Які?!

ДУМАЙ ШВИДШЕ!!!!!

Перестрибуючи через перепони, я аналізую останні дні та помічаю, що за нами не спостерігає режисер.

Чому?

Це ж його шоу! Він не може його пропустити!

Йому потрібна велич!

Є лише одна причина —це “щось” і є він.

А знаєте що?

Важко швидко бігти та мислити раціонально.

Але я впораюсь!

Бо я…

Я знаю, що в мене є улюбленого – це моє життя!

І я боротимусь за нього!

Котись в пекло, смердюча істото.

Стоп……

Я зупиняюсь.

- Не розказуй ти мені,

Що ми робимо не так…

Режисер виходить зі схованки.

Точніше, “щось”  схоже на нього.

Він не геній, він одержимий.

І протистояти йому може лише рівня.

Людина, одержима колисковою – ось його суперник.

Я продовжую.

Він підходить все ближче.

Знаходжу поруч камінь.

Удар! Другий! Третій!

Я позбуваюсь одержимості.

Поруч закривавлене тіло режисера, яке стало попелом і розвіялось разом з монстром.

“Щось” не було монстром.

Монстром була людина.

І залишається ним.