У підземеллі старого кінотеатру

   ...Несамовитий жахливий крик пронизав абсолютний спокій. Від несподіванки Юрко Величко підскочив на місці та впустив на землю телефон. Серце шалено закалатало у грудях, а по спині пронісся крижаний ураган. Кричали десь у кінці вулиці. Здається, там знаходиться старий покинутий кінотеатр. Крик повторився. Цього разу у хлопця кров застигла в жилах, ноги підкосилися, а густе скуйовджене волосся неприємно заворушилося на голові. 

   Юрко не був боягузом, але й героєм йому бути не хотілося. Тож, миттєво оцінивши свої шанси, хлопець підхопив телефон та щодуху дременув якнайдалі від того проклятого місця. Але не встиг Пікачу пробігти і десяти метрів, як віч-на-віч стикнувся зі страхітливим створінням. Це був високий чоловік у джинсах і олімпійці, але…голова у нього була собача. Такого жаху Юрко ще ніколи не відчував. Чудовисько блиснуло єдиним оком та оголило закривавлені довгі ікла. Пікачу зрозумів: він зазирнув у обличчя самій смерті.

- Кінокефал…- втягуючи голову в плечі, прошепотів хлопець.

   У ту ж саму мить страхітливе око монстра закрилось і він, ніби підкошений, упав на землю.

- Песиголовець, - переводячи подих констатував Адам Соломко, опускаючи на землю важку сокиру. – Один – готовий. Там, біля кінотеатру я бачив ще одного і відразу ж побіг додому взяти зброю. Якимось чином песиголовці відкрили портал між світами і потрапили в наше місто.

- Там хтось кричав, - заїкаючись промовив Юрко, показуючи тремтячим пальцем у кінець вулиці.

   Пан Соломко перекинув сокиру через плече і зробив Пікачу знак слідувати за ним. 

   …Антоніна Моргало надривно голосила, із жахом спостерігаючи, як страхітлива собакоголова істота у в’язаній темно-синій сукні, спокійно доїдає її улюбленців. Песиголовчиня, між тим, не звертаючи абсолютно ніякої уваги на високі почуття і скорботу двірнички, байдуже чавкала, хрумтіла та обсмоктувала кісточки.

   Збожеволівши від горя та тремтячи від ненависті, Моргалиха вхопила велику каменюку і щосили жбурнула її у потвору, влучно поціливши тій у єдине око. Собакоголова жінка завила від болю і кинулася на Антоніну. Але не встигла песиголовчиня встромити в нещасну Моргалиху свої закривавлені ікла, як була перерубана навпіл сильним ударом важкої сокири. Пан Соломко вчасно опинився у потрібному місці і врятував двірничку від жахливої смерті.

   Юрко Величко, Адам Соломко і Антоніна Моргало ще деякий час оговтувалися від моторошних вражень, а потім, порадившись між собою, вирішили таки відшукати той зловісний портал у потойбіччя, через який песиголовці проникли у світ людей. Новоспечені друзі спустилися у підвал кінотеатру і жахнулися, виявивши там цілу гору людських і тваринних кісток. Портал між світами знаходився теж там. Величезна діра, що світилася і леденила душу, відкрито зяяла у стіні підземелля. І наша трійця мало не надірвалася, але притягла з надвору бетонну плиту від заваленого паркану і закрила нею жахливий портал.

   …Вони уходили в ніч, сповнену прохолодним спокоєм та блідим місячним сяйвом. І кожен із них думав про своє. «Я обов’язково відкрию притулок для бездомних тварин», - витираючи сльози, мріяла стара Моргалиха. «Треба кидати пити», - важко зітхаючи, дійшов висновку пан Соломко. «Портал у світ покемонів такий цікавий, але шукатиму я його тепер лише у межах власної квартири», - переводив подих Юрко.

   …А в той самий час у підземеллі непрацюючого кінотеатру дрижала бетонна плита. Хтось шкрібся, дряпав, штовхав її, намагаючись знову відкрити портал між двома світами…