Somnum paralysin

Коли я прокинувся у темряві, прикутий невидимим ланцюгом до ліжка, мені здалося, що гірше бути не може.

   Раптове пробудження супроводжувалось гострим болем у грудях, неначе я винирнув із глибини на поверхню води за долю секунди. Обличчям заструменів піт, на якийсь момент навіть здалося, ніби я справді провів останні кілька годин в океані. Я відчував спиною усі зламані пружини старого матрацу, чув гупання серця у грудній клітці і шум приливу у вухах. Горло пекло; мені хотілося відкашляти і вимити зі стравоходу усі водорості, яких я наковтався, доки досліджував підводні жолоби уві сні. Я мляво простягнув руку до столика коло ліжка, щоб узяти кухлик з водою, але відчув лише хвилі своєї ковдри на тому місці, де мала бути тумбочка. Здивувавшись, я перевів погляд донизу.

   Обидві мої руки досі лежали на ліжку. Я спробував ще раз посмикати пальцями, але ефекту не було – я не міг поворухнутися. Спробував сісти на ліжку – марно. Тіло не слухалося; я роззявив рота, щоб покликати на допомогу, але замість крику з мене вирвалося лише тихе хрипіння. Здавалося, єдине, що продовжувало рухатися у мені – це думки. Найтемніші вони виповзали з усіх закутків моєї свідомості. «Я паралізований. На все своє життя», - зрозумів я.

  За кілька хвилин, які тяглися, мов вічність, що я пролежав на матраці, плаваючи у темряві своєї кімнати, я нарешті почув негучні кроки на сходах. Хтось із родини йшов, щоб мені допомогти. Мабуть, мій тихий крик про допомогу таки когось розбудив. Це здавалося абсурдом, але в той момент я не міг мислити тверезо. Кроки пройшли повз мою кімнату і подалися в коридор. Моє тіло засмикалося у намаганні привернути увагу, але мене ніхто не почув. «Та ні, ось же я, допоможіть!» - намагався сказати я, але губи не зрушили ні на сантиметр. Я лишився лежати у своєму ковдряному савані сам на сам. Страх вже пускав корені у моїй голові.

  Коли раптом двері моєї кімнати зі скреготом прочинилися. Серце пропустило удар в очікуванні рятівника. Від такого полегшення хотілося засміятись, але замість радості я відчув дивне занепокоєння, адже в моїй кімнаті ніколи не було дверей.

  По периферії мені вдалося розгледіти, як двері все-таки відчиняються, впускаючи когось, а тоді цей хтось гучно зацокотів підлогою, що теж було несподіваним, адже в мене точно був килим. Усвідомлення прийшло до мене миттєво: це просто дурний сон! Сон, у якому я паралізований і лежу в чужому домі. Мені просто треба прокинутися і все владнається. Я багато читав про сонний параліч, але не думав, що стикнуся з ним насправді. Проблеми на роботі, сварки з дружиною, смерть близького друга – все це надто довго било по моїй нервовій системі і призвело до того, що я переживаю жахи наяву.

Третій етап мав супроводжуватися появою галюцинацій.

Мій погляд метався по кімнаті, намагаючись знайти хоч якийсь вихід із цього стану. Я намагався згадати найприємніші моменти свого життя, але думки розліталися, як горобці перед грозою. І тут я відчув її – холодну, невидиму присутність. Вона була поруч, огортала мене, тиснула важким каменем, відчувалась кожною клітиною тіла. Щось заходило до кімнати, заповнюючи собою увесь простір. Довготелеса тінь поволі підійшла до мого ліжка. Вона не рухалась, але я відчував на собі її погляд. Холодні краплі поту стікали спиною, серце відчайдушно калатало. Хотілося закричати, але горло було стиснуте, наче мене душили.

Зненацька я почув шепіт – він лунав здалеку, але щосекунди наближувався. Це були дивні слова невідомою мовою, але я відчував у них щось лихе. Щось, що пробуджувало у мені первісний страх. Тінь відійшла від мого ліжка і я побачив, як вона химерно танцює на зламаних колінах під цю дивну мантру. Я злякано втягнув повітря, але в цей самий момент шия створіння видовжилась і досягнула мого обличчя. Воно дивилося мені в очі двома озерцями крові.

Різкий поштовх у груди звільнив мене від цього жаху. Я схопився, все ще тяжко дихаючи. Кімнату заливало сонячне світло, з кухні долинав брязкіт тарілок. Двері зникли, але килим був на місці. Я полегшено засміявся і підвівся, щоб розім’яти затерплі м’язи. «Сходжу до психотерапевта і розберуся з цим випадком», - твердо постановив собі.

Та озирнувшись, я побачив власне тіло, що застигло на ліжку із виразом жаху на обличчі.

 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Опергрупа Ткача
Історія статусів

14/05/24 23:14: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап