Мстивий Слимак
Я все поясню.
Батьки пішли святкувати день лікаря у кафе. Це було влітку.
Бабуся заснула в своїй кімнаті. Я допізна дивився телевізор у вітальні. Мені не було що робити. Я ніколи так пізно не дивився телевізор. Я просто перемикав канали і чекав не батьків.
Було темно і телевізор засліплював, а коли я перемикав канали, він переставав сліпити.
Але я зупинився на одному каналі.
Чоловік з-за кадру розповідав щось важливе, бо голос у нього був стурбований. Голос змушував звернути увагу. Бо йшлося про щось важливе.
Мелькали картинки. Тяжка музика заграла. Піаніно било важко, як металевий град. Якісь інструменти скрипіли і завивав хор. Напевно хор боявся того, про що розповідав чоловік.
Чоловік розповідав про прикмету.
Перед тим, як послухати чоловіка, я втупився в екран. Картинки перестали мелькати. З’явилась одна, довга, тягуча картинка. Одне відео. На відео чорний птах із довгими крилами повільно летів прямо під стелею. Всередині квартири! Відео було, як зі справжнього життя. Тобто там були сірі стіни і біла стеля, як у простих людей. Прямо як у нас! І по кімнаті літав птах. Він якось залетів через вікно. Мені стало жаль птаха, бо він був як у бетонній коробці і не міг знайти виходу. На екрані птах дуже повільно розмахував крилами, і ніби не летів, а продирався, повз. Довкола нього все мутнішало, краї телевізора розпливались. На фоні були сірі стіни і біла стеля.
Потім я послухав чоловіка. Він розповів, що за прикметою, якщо птах залітає у дім, то значить, що у сім’ї скоро має хтось померти. Це було дуже страшно. Потім чоловік замовк, але птах продовжував повільно летіти, і зла музика грала все гучніше і гучніше.
Я дуже-дуже сильно злякався.
Мені стало зле. Я оглянувся по сторонах, назад. Ззаду на стіні було світло від телевізора і моя тінь. Я дивився на тінь і слухав передачу. Мене стало заливати потом, мені стало погано. Я вхопив пульт і виключив передачу. Настала повна темрява і я скрутився у ліжку, чекаючи батьків.
Потім, у серпні, коли бабуся поїхала на дачу, я був один вдома і грав на планшеті на дивані, як раптом почув різкий стукіт. Я пішов на пошук звуку. Коли я став наближатися до кухні, то стукіт став наближатися до мене. Я задрижав, а потім довго стояв біля дверей. Боявся заглянути на кухню. А потім заглянув.
Я застиг. По керамічній стільниці, там, де стоїть хлібниця, ходив величезний голуб. Він клював крихти і крутився. Потім він повернув шию в мій бік. Коли він глянув на мене булькатими оранжевими очима, мене охопила нудотна огида і я кинувся навтьоки. Коли його крила гучно і розгублено залопотіли, я вже забігав у свою кімнату. Серце гупало і я проплакав весь час, доки чекав дорослих.
Я дуже-дуже сильно боявся за сім’ю. Не хотів, щоб хтось з них помирав! Але їм я нічого не розповів, коли вони прийшли. Якби вони дізнались правду, то це б їх налякало і зіпсувало б їм настрій.
Перед вечерею я сказав батькам, що дуже сильно їх люблю. Вони здивувались і, здається, розчулились. Мама обійняла мене і погладила по голові.
- Ми теж тебе дуже сильно любимо, синку! Ти єдине, що у нас є! – сказала вона.
Почався навчальний рік. Я не міг спокійно жити і постійно думав про те, що в сім’ї хтось скоро має померти. Я не хотів, щоб помирала бабуся, хоча думав на неї. Кожного дня, коли я повертався зі школи, то думав, що вона вже не відчинить дверей.
Але все було нормально. Навіть добре. Маму підвищили на роботі, батько закрив кредит за машину. Навіть бабуся була в доброму настрої і вперше за довгий час перестала скаржитись на мігрень. В мою голову навіть на мить закралася дурна думка, наче той чоловік з телевізора сказав неправду!
Але згодом я таки зрозумів, що до чого.
Восьмого жовтня було моє день народження. Мені виповнилось чотирнадцять. Батько сказав, що я тепер дорослий, проте додав, що мені ще багато чого доведеться зрозуміти і дізнатись про справжнє доросле життя.
Але ж насправді я вже багато знав. Знав те, найстрашніше, чого не знали вони.
Мені стало зрозуміло.
Це маю бути Я.
Адреса батьків АДРЕСА_1
