Світ болем рятує себе

— Та витягни вже з мене цього вишкребка!

Ти випльовуєш слова, вони летять разом зі слиною, потом. Юродива пупорізка шкіриться:

— Скоро-скоро. Йде не тим боком. — Від неї смердить кислим брудом, косматі патли ховають обличчя, з-під них вона зиркає наче відьма з чагарів. Покрученими руками порпається у тебе в промежині. — Скоро-скоро, пані, скоро, — бубонить і смикає плечима.

Кімната хитається, у серванті брязкотить посуд, шпалери іржавіють, клаптями спадають на підлогу. Стіни гнуться, прямі лінії викривляються, а стеля, здається, зараз розчавить вас.

Тобі несила терпіти цей пекельний біль, ти непритомнієш і в пітьмі зринають червоні очі. Такі вони були у нього тієї ночі. Пів року тому ти самотиною лежала в темній палаті, підібгавши ноги під себе. Тоді тобі теж боліло в череві, тоді ти теж ненавиділа весь світ.

Він увійшов до палати й одразу зробилося спекотно.

— Чого ти хочеш? — запитав він.

Хай інші говорять, що хочуть, хай далі розводять лицемірні балачки про милосердя, співчутливість, емпатію до інших, але ти знаєш, що найсильніший біль – свій. Особливо коли він болить тут і зараз.

— Щоб те мудло страждало, той сраний запліднювач страждав, щоб усі вони страждали, щоб страждав увесь світ, а я ні. Цього, бляха, хочу.

На ньому спалахнув лікарський халат, осипався попелом, очі зайнялись вогнем. Він стояв перед тобою повністю голий, жилавий, член його – довгий, тонкий без голівки – пульсував. Мошонка висіла до колін. З-під шкіри по всьому тілу напиналися вени, зміїлися як гадюки.

— Ти більше не будеш страждати, якщо приведеш у цей світ царя над царями.

— Я? Чому я? — заскиглила ти.

— Бо ти хочеш того ж, що і ми. Бо наші прагнення збігаються.

Довгий, тонкий член як бичачий прутень увійшов у тебе і ти відчула його всередині, там, звідки вдень дістали твою мертву дитину. Гострокутне обличчя прихилилося низько до знеможеного твого, він лизав холодним, мокрим язиком твої щоки, а подих його ніби з горнила.

— Шість місяців ти виношуватимеш дитя, шість годин його народжуватимеш, і коли хлопчику виповниться шість років, він знайде двері та відкриє їх.

Ти слухала, не відводячи погляду від його цапиних вух, від викривлених губ, а він трахав тебе і нашіптував:

— І вийдуть з тої брами вірні служителі мої – почвари царства мого, ті, кого люди заточили у своїх жахіттях, ті, що скніли, відкинуті вищими світу цього. І тоді кожна жива істота на у цьому блядському світі відчує… справжній! пекельний! біль!

Грубими поштовхами він кінчав, потому очі його згасли, пекуче тіло здійнялося над тобою. Він зник так само раптово як і з’явився. Чорним духом розчинився в темряві, щоб з’являтися уві снах, нагадувати, чию дитину ти носиш. Щоб шепотіти про царство, яке настане під правлінням вашого сина.

І так щоночі усі шість місяців.

А сьогодні ввечері під під’їздом дому ти зустріла її. Стара лежала голічерева на хіднику і гризла вороняче крило.

— Шьогодні ти народиш йому шина, — її сміх різав слух, а пір’я в роті спотворювало слова. — Він накажав допомогти тобі.

… І ось ти розплющуєш очі, а все ще не скінчилося. Твої нутрощі, твою матку ніби крутять на рожнах, ти волаєш, простирадло на підлозі все просякло смердючим потом. Ці шість годин тягнуться нескінченно довго. Такими робить їх біль. Знову біль, знову ти страждаєш через когось, знову ти повірила і тебе одурили. Він обіцяв, що ти більше не будеш страждати, але ніколи біль ще не був таким нестерпним.

— Його син… залишилася голівка, Маріє, залишилась тільки голівка, — крекче пупорізка, та з тебе вже досить – страждати за інших. Стільки років, стільки життів.

Ти різко зводиш стегна і розгинаєш ноги. Від удару юродива пупорізка закидує голову, з рота вилітають гнилі зуби й на стіну бризкає юшка. Ти стискаєш ноги сильніше, смикаєшся вбік і чуєш ледь вловний хрускіт ніби переломлений хребет рибини. Небо засвічується від смарагдових спалахів блискавок, світ здригається від грому, чи від реву з пекла і потому настає тиша. Юродива баба безтямна лежить під стіною, між твоїх ніг зі зламаною шиєю – диявольське поріддя. Важкі хмари розсуваються. Лежачи на підлозі, у вікно ти бачиш як на сході займається яскрава зоря і світ під нею продовжує існувати. Непередбачуваний, старий світ зі своїми пастками, які навіть диявол не може оминути. Світ, який наділив людей болем, щоб рятувати себе.