«Розпочинається посадка на рейс EK141 Boeing 777 до Брюсселя…», — слова з гучномовця вдарили нас обох струмом, і Вала моментально підхопилася, наче не була під дією транквілізаторів. Стиснула ручку валізки так, що кісточки побіліли, і я не втримався, щоб не взяти її за руку — неприпустима вольність! Вона відповіла довгим поглядом.
Ким ми стали одне одному всього за тиждень? Братом і сестрою? Кровними родичами? Чимось більше?
Її холодні пальці вислизнули з-під моєї долоні. Дівчина попрямувала до виходу на посадку не обертаючись. Я вдивлявся в стрункий силует, намагаючись закарбувати в пам’яті кожну деталь, хоча сенсу й не було. Ми вже не побачимось.
Серце продовжувало свій неспішний ритм. Я теж мав надійні седативні.
Величезні вікна залу очікування штурмувала злива. Мій літак до Вашингтону затримувався на дві години. Погано. Дихання прискорилося, а на скронях виступив піт. Але до наступного прийому пігулки має лишатися дванадцять хвилин. Треба протриматися ще трохи.
У вбиральні було тихо і прохолодно — вже легше. Але дратував знайомий запах дезінфектора. Я підставив лице під воду, змочив волосся, від чого воно стало геть чорним. Худе сіре обличчя здавалося чужим. Перевірив зіниці: помітне розширення, від куточків до карої райдужки простягається капілярна сітка. На скронях і шиї виступили вени. Ознаки знов проявляються активніше. Треба заспокоїтися. Дихати повільно. Випити вже ту пігулку. На сім хвилин раніше.
З кожним разом проміжки скорочуватимуться.
Я остаточно упевнився в неправильності розрахунків колишніх колег. Чому не слухали мене? Чому перестали сприймати за вченого, як тільки перевели з групи дослідників у Легіон? Чи вони помилилися навмисно? Та хіба ж помилки не є непрямим шляхом до цілі Пророка, як каже Його Намісник? Я знав це краще за інших.
5:32. Знов прокинувся без будильника. Не розумію, як це в мене виходить. Коли пів року живеш під землею і не бачиш сонця, біологічні ритми збиваються і відчуття часу спотворюється. Але вже кілька днів я прокидаюся в ту ж саму годину. Нерухомо лежу у темряві. Слухаю своє дихання. Молюся. Він говорить до мене, але чи готовий я почути?
Робота в лабораторії одноманітна, але не сьогодні. Ми переходимо до випробувань на людях! У двох групах — чоловіки, в третій — жінки. Наші перші воїни Легіону. Велика честь! Їм (і нам!) випаде побачити самого Намісника і отримати його благословення!
В ін’єкційній занадто тісно, вона не призначена для публіки, але Намісник все одно забажав бути безпосередньо присутнім при введенні вірусу першій піддослідній. Чим я міг відповісти на його неймовірну сміливість? Хіба відмовою від захисного костюму.
Врешті, хвилюватися нема чого: зараження через повітря чи воду поки не було ефективними. Вірус не був достатньо стійким, щоб виживати в навколишньому середовищі без носія. Та варто йому було потрапити на слизову чи безпосередньо у кров — летальність гарантовано. Щоправда, і для самого вірусу. Він вбивав свою жертву занадто швидко, щоб та встигала заразити інших. Дві години і 17 хвилин — максимум для останньої групи шимпанзе. Ми ж мали досягти довгого інкубаційного періоду, щоб Легіон зміг транспортувати вірус у найнепомітніший спосіб — у власній крові — у визначені точки світу для запуску першої хвилі. Світ отримає потужну звістку і повернеться до істинного Пророка у пошуках спасіння. Так має бути. Бо другої хвилі світ не переживе.
Я уявляв собі це, коли дивився на оголене плече Вали, готове до ін’єкції. Моя рука затремтіла — і я з подивом дивився, наче уповільнене відео, як ін’єктор дзвінко падає, і дрібні осколки зі смертоносними краплями розлітаються навкруги. В ін’єкційну влетіли охоронці й потягли Намісника до виходу, штовхнувши мене на підлогу. Коли двері за ним захлопнулися і завила сирена, Вала опустилася на коліна і чомусь почала витягати осколки з мого живота. Її пальці були в крові. Наша кров змішалася.
Почервоніння очей і розширення зіниць.
Прискорення пульсу й дихання, лихоманка; поява судинної сітки.
Роздратування; підвищена чутливість до яскравого світла і гучних звуків.
Безсоння; приступи неконтрольованої агресії; канібалізм.
Гуморальний шок; зупинка серця.
Перший симптом проявився за тиждень у мене і Вали. З усіх піддослідних в групах вижили тільки ми. Її кров плюс транквілізатори стали вирішальним фактором в уповільненні вірусу. Її молодші сестри перейшли у фокус досліджень. А наш час настав.
Помилки — непрямий шлях до цілі Пророка.
І Легіон рушив.