Готуватися треба луччє

Казали, що плащ в екзорциста був із самої ночі зітканий — такий глухий і чорнющий. А з-під каптура лише гачкуватий ніс стирчав, але Віллі-копач стверджував, що то маска. Чи бояться демони маски ніхто не уточнював, проте й не сперечався. Він відтоді нервовий зробився, чудне белькотів й аж задихався, як хто ту ніч згадає.

Ще екзорцист чоботи важкі мав, у глевку землю он як вгрузали, наче з чавуна вилиті. Ішов і тихо дзвеніло в нього під одежею. Віллі-копач стверджував — то хрест. І гикавкою заходився, навіть свята вода не допомагала, бо ж церкви винесена.

Він тепер під страхом кари господньої туди не поткнеться. Знай собі порядно на роботу щодня ходить, і все мовчечки так на пагорб над кладовищем зиркає, де яблуня висохла стирчить. Що там виглядає, одному йому зрозуміло.

***

— У вас усі тут трясогузки? — просипів екзорцист, оглядаючи порожні вулиці й обійстя.

Віллі-копач, не те щоб найсміливіший був, то сільський староста зустріти поважного гостя велів. І до церкви провести, де стара Відьма тиждень як біснувалася. Вила, трощила крам церковний, нікого не впускала. Скільки б туди не намагалися зайти — все марно. Двері й вікна враз зникали, наче й не було їх там ніколи. Пробували навіть підпалити — галузки й дрова шипіли та вмить гасли. А вчора при черговій спробі такий дощ вперіщив, що городи начисто позмивав. І з курячих яєць рябі гади повилуплювалися, три корови пропало й увесь виводок каченят повиздихав. Одні біди й збитки. Наче ж порядна Відьма була, та щось зробилося їй зле.

— Отут, — ніяковіючи, Віллі-копач тицьнув на полуплені двері.

Ти ба, не ділися нікуди, прочинилися навіть тихенько. Екзорцист хутко заштовхав його всередину.

— Ви шо, та нашо ж?.. — хотів назад чкурнути, та лишень втелющився в холодну стіну.

Очі поволі звикали до напівмороку. Потрощені лави, зідрані ікони, пошматовані ряси й розтолочені лампадки захаращували тісну залу. Сперте нудотне повітря було густим, ніби напускали сюди важкої пари. З благенького канделябра під стелею замість воску скрапувала кров прямо на лице Відьмі. Вона висолоплювала синього язика, ловила краплі. Шкірилася, баньки закочувала. Враз руку простягла й пальцем вузлуватим до себе поманила.

Віллі-копач щільніше до стіни притулився, а екзорцист, тяжко переступаючи, до скаженої підійшов. Правицею смикнув, і випав йому в долоню хрест важкий із ланцюгом. Відьма пхикнула, але відсахнулася й завмерла. Кров помалу заляпувала перекошену пику, текла зморшкуватою шиєю під бруднюче дрантя. Екзорцист недовго тим видивом милувався, зробив широкий крок і схопив стару за рідкі довгі коси. Ланцюгом шию обвив, хреста до пуза притулив і почав зачитувати молитви, то різко, то тягуче. Відьма кігтями плащ його дряпала, відбивалася. Під її босими ногами вихором крутилися порохи й тріски.

— Скажи своє ім’я! — наказав екзорцист.

— Жменька недоросла́, аби мене схопити, — Відьма роззявила рота, випускаючи патьоки пінистого блювотиння.

Віллі-копач хрестився невпинно, просячи спасти його грішну душу. Обіцяв сумлінно трудитися, не брати й краплі оковитої до рота і до дівок не чіплятися. А погляду відвести не міг, хай як би не хотів. Відьма помалу відривалася від підлоги, тягнучи екзорциста за собою. Та чи чоботи його тримали, чи сам бог йому в цій справі помагав, лишався на місці. Не зважав на кров, що плащем текла, пропалюючи грубу тканину.

Свічки розгоралися, сліпили Віллі-копача. Очі застилали сльози, губи трусилися, от-от і зареве.

— Притримай мене! — не обертаючись крикнув екзорцист. — Хутко!

Віллі-копач кинувся виконувати наказ в надії, що все швидше скінчиться. Та не встиг підбігти до них, як Відьма, регочучи, рвучко махнула рукою, аж голова екзорциста вбік вивернулася, а сам він повільно осів. На підлогу впав вирваний широкий клапоть шкіри зі шматком гачкуватого носа. Звільнена Відьма облизала пальці й скинула ланцюг з хрестом.

— Дурбелику, поможи старенькій тіло винести, — і всміхнулася хижо.

Двері за спиною Віллі-копача розчахнулися. Удвох роззули й поволочили ще живого екзорциста на пагорб до квітучої яблуні.

— Ти ж копач у нас, от і потурбуйся про могилу для вашого «спасителя». І не вошкайся довго, холодно на дворі, мені коліна крутить.

***

Віллі-копач сперся на держак лопати й сумно поглядав на чорну покручену яблуню — німе нагадування тої ночі. Все вижався йому безносий екзорцист, чувся його здавлений хрип, зле реготання Відьми і її слова: «готуватися треба луччє». Бідака гикнув три рази, почухав побиту стригучим лишаєм довбешку й продовжив роботу.

 


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Історія статусів

14/05/24 08:07: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап