Віща зозуля

Аліна сиділа на траві під деревом і намагалась читати книгу, коли почула кування зозулі. Дівчина звела роздратований погляд на дерево і знайшла сіру птаху, зозуля продовжувала кувати.

Після аварії, коли на пішохідному переході Аліну збив п’яний водій, дівчину почали переслідувати нав’язливі думки, що усі навколо хочуть її смерті. Вона поїхала на відпочинок у глушину, аби побути в тиші та спокої, але виявилось, що природа живе своїм життям і має безліч голосів. І тепер ці голоси дратували Аліну, лякали і безупинно навіювали надзвичайно тривожні думки.

Аліна підібрала з трави невеличку палицю і жбурнула нею у крону дерева. Сіра птаха замовкла та уважно подивилась на дівчину. Аліну це ще більше роздратувало, і вона звернулась до зозулі з традиційним запитанням:

— Ну і скільки ж мені лишилось жити?

Зозуля мовчки дивилась на дівчину.

— Скільки десятиліть?

Тиша.

— Скільки років?

Тиша.

— Скільки місяців?

Тиша.

Аліна розлючено жбурнула в зозулю ще однією палицею і промахнулась. Сіра птаха сиділа, як вкопана, не зводячи з дівчини пронизливого погляду.

— Знущаєшся з мене?! — Заволала Аліна, підскакуючи з землі. — Скільки тижнів мені лишилось жити?!

Тиша.

— Сіра потвора! Скільки днів?!

Тиша.

Червона від люті дівчина жбурнула в зозулю книгою, але знову промахнулась.

—  Скільки годин?!

—  Ку-ку.

І знову тиша.

— Одна година?! Мені лишилось жити одну годину?!

Аліна почала підстрибувати, намагаючись дотягнутись до зозулі — звісно, що марно. Сіра птаха ще кілька секунд поспостерігала за навіженою дівчиною і полетіла геть.

—  Куди полетіла?! Ану повернись! Що значить одна година?!

Божевільні думки несамовитим роєм охопили свідомість дівчини. Аліна схопила з землі рюкзак і побігла стежкою.

— На мене хтось полює, так…

Бубоніла вона сама собі під ніс.

— Це той водій, що мене збив… Точно він! Він втік з тюрми, аби добити мене… А, може, це той охоронець з Привату, він надто уважно на мене тоді подивився… Чи, може, руда касирка з АТБ, вона була надто ввічливою до мене… Вони вислідили мене тут…

Аліна сповільнила крок, панічно озираючись довкола та будь-якої миті очікуючи нападу. Лівою рукою вона тримала перед собою рюкзак, а праву засунула у відкрите відділення рюкзака і тримала її там.

— А ще друзі… Колишні друзі… Вони надто багато про мене знають, будь-хто з них міг знайти мене тут… І батьки! Вони нічим не кращі, вони теж хочуть моєї смерті!

Аліна добігла до розвилки і зупинилась, аби перевести подих. Вітер колихав дерева і буйні трави, і в кожному шелесті дівчина чула кроки нападника.

Раптом з-за пишних кущів вибіг бігун — невисокий худорлявий чоловік років 40, якого Аліна вже кільки разів бачила в магазині. Він завжди вітався з нею кивком голови і ніколи не заговорював, і саме в цей час він щодня виходив на пробіжку.

— Це він хоче мене вбити!

Бігун не зрозумів несамовитого крику дівчини, бо у нього в навушниках грала музика. Він потягнувся її вимкнути, і саме цієї миті Аліна простромила йому живіт великим мисливським ножем. Від болю він скорчився і схопився за руків’я обома руками, намагаючись його витягти, але дівчина ще глибше встромила гостре лезо у м’яку плоть і прокрутила його, як викрутку, потім рвучко різонула вбік. Яскраво-зелену траву окропила густа багряна кров, чоловік застогнав і впав на коліна, руками затискаючи рвану рану, з якої вже почали вивалюватись нутрощі. В нестямній паніці Аліна побігла геть, притискаючи до себе скривавленого ножа. Бігун повалився набік, і його тіло почалося здригатися в конвульсіях.

Пробігши метрів триста Аліна вибігла на залиту сонцем галявину, переповнену людьми — там якраз проходило заняття з йоги.

—  Вони всі хочуть мене вбити… Ні… Їх надто багато, ні!

Аліна почала розмахувати ножем, одночасно намагаючись оббігти галявину. Налякані її поведінкою люди посхоплювались з місця і почали розбігатись хто куди: хтось викликав поліцію, хтось знімав Аліну на телефон, хтось просто втік, не обертаючись.

—  Ні, я не дамся вам живою, ніколи! Ось вам!

І сказавши це Аліна вдарила себе ножем у шию — довге лезо простромило її наскрізь. Хтось закричав, хтось втратив свідомість. Аліна повільно витягла ніж з власної шиї, навмисне розрізаючи її ще більше. Гаряча кров заструменіла із розпанаханого горла червоними потічками, Аліна впустила ножа та осіла на закривавлену землю. Раптом стало дуже холодно, але водночас і спокійно — тривога нарешті відступила. Десь вдалині закувала зозуля:

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку…