Колобок

  Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них не було. Хата розвалювалася: стріха в ній протікала; піч кіптіла у кімнату; половиці скрипіли; навіть на вікні не було скла, а було забито дощечками.

   Одного разу дід і каже:

-         Бабусю! Піди у хижку та назмітай у засіці борошна, та спечи мені колобок.

  Баба так і зробила. Назмітала у засіці борошна. Підсліпкувата була - разом з борошном нагребла павутиння з кутків та мишиних родзинок. Рукою згребла і лапку курячу яку тримала від зурочення. Так нічого не помітивши замісила тісто та й почала приказувати плачучи:

-         Мішу, мішу, вимішую. Щоб ми більше не голодували, нещастя й горя не знали. Щоб вийшов красень колобок як живий. З рум'яними щічками, золотим вбранням-скоринкою. Щоб ніколи не відчував як ми голоду. Міг їсти все що завгодно. Завжди був ситенький. Рости, рости та й на дріжджах. Печись, печись та й на дровах. Ох, горе моє злиденне, та й почуй наше лишенько!

  Сльоза зі зморшкуватої щоки скотилася, та прямо в тісто впала, та ще й зашипіла. Баба старою була - не звернула уваги, усе в своїх думах злиденних…Спекла колобок і залишила на вікні щоб простигав.

  Настав вечір, за вечором ніч непроглядна. Вже на дереві й сич завів свою лячну пісню. Колобком так ніхто і не почастувався. З лісу піднялася завірюха. Дихнув вітер і звіяв нашого круглолицего з вікна на призьбу, а з призьби на землю. Та й покотився дорогою.

  Котиться, котиться, а назустріч йому зайчик-побігайчик:

-         Колобок, колобок, я тебе з'їм.

-         Не їж мене зайчику-побігайчику, я тобі пісню заспіваю.

-         Давай!

-         Я по коробу метений, з павутиною і мишачами родзинками змішаний, курячою лапкою приправлений, бабиною сльозою оживлений. Я і бабу зжер, я і діда зжер, і тебе зжеру!

  Тай покотився собі далі випльовуючи хутро заяче.

  Котиться, котиться, зустрічає його вовк:

-         Колобок, колобок, я тебе з'їм.

-         Не їж мене вовчику-братику, я тобі пісню заспіваю.

-         Давай!

-         Я по коробу метений, з павутиною і мишачами родзинками змішаний, курячою лапкою приправлений, бабиною сльозою оживлений. Я і бабу зжер, я і діда зжер,я і зайця зжер, і тебе зжеру!

  Заковтнув вовка та й далі покотився.

  Котиться собі, та й котиться, а безкінечне кругле черево все росте. То ведмедя стріне, то мисливця…Та все збільшується як на дріжджах. Вже собою дерева зносить та хатки ламає. То пилюкою припадає, то в собаче лайно встріває. І вже не червоні щічки і золотий одяг-скоринка як баба наврочила. А чорне місиво бруду, дерев та крові катиться полем.

  Зустрічає по дорозі лисичку-сестричку. А лисичка розумна та хитра була. Побачивши такого легіня та й накивала п'ятами, що тільки курява й здійнялась. Було вже наш колобок хотів за лисицею-хитрицею котитися. Куди там. Такий важкий став, що ледь ворушився.

  Аж раптом, здалеку, почав доноситися скрегіт металевий та ритмічне погрюкування. Озирнувся колобок та й подумав: то баба-Яга напевно свою м'ясорубку налагоджує та когось перемолює. Та гомін все наближався, монотонно постукуючи та поскрипуючи. Вже й вуха заклало від звуку громового і дерева почали повалюватися. Відкрилася нашому колобку машина здоровенна з гігантськими залізними лапами-пресами. Куди вони наступали, величезною вагою все сплющували в млинець. Роздався писк і неприємний шмяк. Лапа многотонного механізму розчавила нашого легіня. І колобка не стало…

     Епілог.

  Пельмені “Колобок”. Складники: борошно з коробу метане, м'ясо різномелене. Шукайте зі знижкою на полицях вашого міста !