Вальс снів

      Я прокинулась з відчуттям холоднечі. Усе тому, що я лежала у темній калюжі. Уже настав зоряний ранок і молоді промені сонця пробираються через напіввідкриті штори, надаючи кімнаті зовсім іншого виду. Оточуючі мене плями та озера крові зафарбували всю кімнату своїми чорними барвами з відтінком бордового кольору, через що дитяче приміщення було наче втоплене у болоті відьомських лісів. Та не ліпше виглядала я – уся брудна, покрита темними плямами з ніг до голови. Я сама мов та тінь з давніх казок, про які забув увесь білий світ.

           Трусячись від холоду, мені вдалось встати на свої бліді та голі ноги, дивовижним чином не впавши в крижану калюжу крові, що на певний період стала моїм ліжком. Дика втома та сирість кісток не давали вдосталь насолодитись раннім світлом, що зовсім і не гріло моє схудле тіло. Але не це привертало до себе мою увагу. Ліжечко мого немовляти…

           За весь час мого перебування тут він жодного разу не вибухнув сплеском ніжно-страдного крику, не збудивши, таким чином й мене. Хоча дивно, що від холоду я не встала раніше. І хоч як непереборно тяжко було мені здолати ледве існуючу відстань між мною та дитинчам, та перевірити його покої було важливішим, аніж моє кволе самопочуття. Не усвідомлюючи до кінця потік власних думок, молодість перетворилась на старість, а схід сонця замінився його заходом, поки я все крокувала і крокувала вже не під покровительством білявих променів, а під прокляттям криваво-червоного світла. Як же я здивувалась такій швидкій переміні у часі. Ні, швидке настання ночі було останнім, про що я так тихо у себе в душі благала. Що ж це час беззаконний коїть, що так безсоромно буянить і миттю несеться?

           Та був би час моїм єдиним горем, думаю, і не злякалась би зовсім, не була б закопана в землю від страху. А жах наростаючого шуму у вухах, наче очікуючи цього моменту, став нагадувати про себе в найгірших своїх проявах. Не дитина, а мумія немовляти чекала мене в чарівній колисці. Повністю всохнувши, усе його тіло худорляво склалось калачиком, намагаючись не здаватись настільки жалісним та порожнім. І тільки обличчя зберегло людську подобу, хоч воно також зоставалось сухим та старезним, кольору соснових коренів. Тільки лице залишило по собі пам’ять про спляче маля, застигши в міміці мирного дитячого сновидіння. І більше не жахав мене швидкий захід сонця, не вбивало знеможене і тяжке чи то від ваги, чи то від гріхів тіло. Лише біль нестерпна мене ламала, безцільно убиваючи невидимими голками скорботи. Оглухла я. Не чула я ні вітра колихань, ні симфонію червоно-чорних крапель. Усе заполонив безтактний шум.

           І більше не мучив мене погляд мій некліпаючий, що впиваючись, застряг вже на мертвих кістках. Був затоплений він чорно-білими кадрами, не давши наостанок вимовити таке безглузде, але таке жадане слово – бувай…

           Бувай. Бувай. Був…

           Наче блискавки удар збудив мене знову. Не зрозуміла, що знову я в крові. Та не блідим вже був мій худорлявий стан – сухим та ледь живим він став. А може навіть, був таким завжди. Навпроти світло блимаючого екрану намагалось показати щось, окрім сірого шуму. Від відчаю, горланив він настільки, що шум його дістався й снів моїх неприязних. Та вже не в царстві снів сиджу, на щастя, але на жаль, усе ще у крові.

           Та мертвими були не лише канали у ТБ, але й люди, що були зі мною тут. Найближче всіх лежала матінка моя. Принаймні, я гадаю, це вона. Її обличчя все застигло у блідому страху, а очі закотилися від болю. Тримала руки так, наче колись у них тримала немовля. Вона – мов статуя, зруйнована боями.

І як же довго усвідомлювала я. І як же довго переживала горе не своє. Не матір’ю весь час була тут я – дитям, що всохло від гріхів роду свого. Ось, хто я. До чого так переживала я за біль, до чого сором так пронизував мене, якщо була породжена на світ я лиш для того, щоб бачити лише гниле навколо себе. І не була для мене вперше ліжком кров бордова, і не чуже мені почуття радості у снах. Ця усмішка – широка, мов те лезо зброї. У ній приховані усі мої діяння.

 

Настане час – всміхнуся в крові ще не раз.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Історія статусів

13/05/24 14:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Дискваліфіковано • Перший етап