На початку моєї оповідки хочу дати вам, любі читачі, важливі настанови. Якщо ваша дівчина або дружина є відьмою, то вам слід пам’ятати декілька простих правил та тверджень. Перше: не заважайте їй, коли вона стоїть біля свого алтаря і шепоче собі під ніс щось вам незрозуміле. Друге: вона буде зайнятою кожен молодий та повний місць. Третє: у вас немає вибору носити з собою той камінчик чи ні. Четверте: вона знає. П’яте: не ставте під сумнів її силу. Шосте: не чіпайте жодної речі з відьомського приладдя без її дозволу, особливо сухоцвіти та скляні баночки. Сьоме: погане слово в бік її кота — вітаю в могилі, подушку принести? І головне правило..Восьме: ніколи, наголошую, НІКОЛИ не слідкуйте за нею в особливу ніч молитви до Триликої Богині. Я мав дурість порушити останнє правило, тому зараз мені довелося позичити тіло якогось хлопчини, щоб написати цей лист. Часу маю обмаль. Вона скоро прийде поласувати моєю душею.
Тієї ночі я вдав, що заснув, тож Мішель зібрала свої свічки, якийсь контейнер від якого жахливо смерділо, та ще інші дрібнички, які я не розгледів у темряві. Згодом, коли вона покинула будинок, я тихенько послідував за нею. Це було фатальною помилкою, яка коштувала мені життя.
Я йшов до лісу, передчуття чогось неминучого охоплювало моє серце, а долоні спітніли. Місяць, повний і сяючий, кидав мотороший блиск на гострі гілки і скручене коріння дерев. Повітря густе, ніби сама суть цього місця затамовує подих, очікуючи на щось. Туман, як кінчики примарних пальців, огортав мене, погіршуючи зір. Мені вдалося розгледіти світло свічок, ймовірно, розтавлених у вигляді пентаграми. Кожен звук посилювався з моїми кроками, особливо шелест листя і звуки сови, що лунали крізь тишу. Коли туман згущувався ліс перетворився в ефірне царство. Тіні танцювали на лісовій підстилці, їх рухи одночасно заворожували й тривожили. Дерева набули спектрального вигляду, їх гілки простягалися, як пальці скелета. Я відчував її присутність і не тільки її. Відчуття було, що за мною спостерігають мільйони невидимих очей. Вітер ніс на собі слабкі шепотіння, їхні слова нерозбірливі, але впивалися в мою голову немов гострі, міцні щупальця. Моє серцебиття прискорилося у момент, коли я побачив..її.
Мішель стояла з обличчям, що не виказувало жодних емоцій, немов пуста посудина. Шепіт долинав з її вуст, немов колискова з потужним снодійним ефектом. Я майже зомлів у той момент, але побачив у центрі пентаграми свіжий труп собаки. Ніж у її руках був замараний кров'ю, як і частина сукні. Вона мала..не людську ауру. Я навіть не можу з упевненістю стверджувати, що ця жінка була людиною у даний момент. Мені з великими труднощами вдалося розв'язати неіснуючий вузол на моїй шиї, щоб заговорити.
— Мішель?.. – то була моя друга помилка. Її шепіт різко обірвався. На декілька секунд запала мертва тиша, то була гучна тиша, якби це парадоксально не звучало. Вона поглянула на мене і я зрозумів, що слід бігти. Зараз або ніколи. Але я не зрушив з місця, і пальцем не міг поворухнути, відчуваючи як вечеря проситься на волю. А потім я побачив, що вона посміхалась. Дивилася невпинно і дико, жодного разу не кліпнувши.
— Девіде, любий, у чому справа? Невже я лякаю тебе? – її голос звучав так, ніби говорило щонайменше троє персон одночасно. Крок. Ще один. Вона наближалася, а я так і стояв, мовчав. А що я зрештою міг сказати? Я кохав Мішель. Кохав її довге вороне волосся, червоні вуста, сірі оченята, дзвінкий сміх, її звук, руки, обійми, наші розмови, саму її присутність. Але ця жінка, що тепер стояла поруч зі мною мені абсолютно чужа. Я не знаю її, зовсім не знаю. Мені чужий її запах, пустий погляд, награна посмішка та тембр голосу. Не рідна. Не моя.
Вона не мовила жодного слова, коли ніж увійшов в моє тіло. Я не міг зрозуміти, що мені більше боліло, смертельна рана чи її тиша. Залишився лише біль і самотність. Лише вони.
Зараз моє мертве тіло лежить посеред пентаграми, оточене мерехтливим сяйвом свічок, огорнуте їх теплом. Мішель вже зовсім скоро використає мене як підношення Їй. Потрійній Богині що зветься Гекатою, матері всіх відьом. Зауважу, що існує ще одне застереження. Дев'яте правило: ніколи не…