Примара

Мені майже вдалося заснути, коли згадка про те, чи замкнув я двері витягнула мене з в’язкої дрімоти, наче вмілий вудкар рибу з ріки.

Я пройшов у темряві до входу, натиснув на ручку і прочинив … Вжух!!! Щось вскочило в хату.

Я закляк на місці. Серце щосили гепнуло кілька разів відлунюючи в скронях. Холодний подих нічного повітря перетворив на лід краплі поту на чолі. Я скривився і притис руку до грудей.

Клята кішка… Покликав - тихо нявкнула з темної кімнати.

Видихнув, зачинив двері та почалапав до ліжка.

Щоб заспокоїтися і спробувати заснути я почав згадувати сьогоднішній вечір.

Сонце повільно опускалося за високі сосни на іншому березі річки підпалюючи крони дерев червоним вогнем. Вечірня прохолода підіймалася від схилених над стоячою водою верб до мого дому. Ледь чутний вітерець ліниво торкався до тліючої цигарки примушуючи дим змією витися у смарагдовій траві. Поодинокі, несміливі жаби починали репетицію до майбутнього концерту… Ніч турботливо загортала мене в пелюшки сновидінь.

Кішка стрибнула і вляглася у мене на грудях. Тихо замуркотіла… Сили зганяти її вже не було, тому я зміг лиш глянути на неї крізь ледь відкриті повіки та провалитися в чорні зіниці облямованих розплавленим золотом очей.

Щільна темрява навкруг. Лиш десь далеко внизу щось миготить. Ніби на хвилях гойдається місячне сяйво. Я наближаюсь до нього. Падаю, лечу крізь майже відчутну на дотик пітьму і все ясніше бачу місто на березі моря. Кам’яний мол з руїнами маяка захищає піщаний пляж від руйнівних хвиль, похилені будинки із зогнилими дахами, які подекуди повністю провалилися усередину, дзвіниця зі зламаним шпилем…

Холодною, вологою, бридкою плівкою накриває мене риб’ячий сморід. Дихати стає важче.

Привидом пролітаю  вузькими вуличками не торкаючись слизької бруківки ногами. Бачу за брудним склом вікон насуплені бліді обличчя з низькими приплюснутими лобами та виряченими очима. Вони щось шепочуть тонкими губами. Потрібно зупинитися і прислухатися, але мене тягне далі…

Повільно, наче сомнамбули, бредуть люди. Спочатку поодинокі, але чим далі, тим їх стає більше і більше, тому мені доводиться по сходинках туману піднятися над ними та  побачити куди вони прямують.

Цвинтар.

Щось тисне мені на груди. Я згадую про кішку. Прокидаюся або мені так здається, але не можу поворухнутися і знову провалююсь у прірву кошмару.

Лежу на спині й відчуваю холодну вогкість землі. У прямокутнику вгорі бачу сіре рядно неба. Я зв’язаний і безпомічний. Можу лиш дивитися та відчувати.

 Грудки землі зриваються з країв ями і падають донизу – я чую свист дихання і шум кроків.

Мені страшно - тіло б’ють дрижаки. Знаю, що сплю і хочу прокинутися, хочу виринути на поверхню, вдихнути повітря, але не можу.

Вчепившись в краї могили вона схиляється наді мною і її довге чорне волосся торкається моєї шкіри. Тонкі губи розтягуються в божевільній посмішці відкриваючи маленькі гострі зуби. Крапля слини падає мені на вуста. Бридко.

Я дивлюся в її золоті очі.

Жінка стає на весь зріст. Висока та кістлява. Довгою і тонкою, наче журавлиною,  ногою, вона робить крок у могилу і стає мені на груди. Я не можу дихати, лиш тихо сиплю. Ставить другу ногу. Я відкриваю рота та силуюсь вдихнути - марно. Жінка присідає навпочіпки, простягає до моєї шиї тонкі пальці з чорними кігтями…

Я починаю харчати, пручатися, молитися і…

… жовте світло вуличного ліхтаря, крізь прямокутник вікна, наче вранішнє сонце, висмикує мене зі страхітливого видіння. Я відкидаю вологе від поту простирадло, яке слугує мені ковдрою, тремтячою рукою витираю мокре чоло і радію, що зміг вирватися з пазурів нічного жахіття.

Знаходжу капці та човгаю до вбиральні.

 У відображенні бачу червоні відбитки пташиних лап на моїх грудях. Протираю очі, але відбитки не зникають. Звідки вони взялися?

З коридору долинуло шкрябання кігтиків по дереву і тихе нявчання – кішка проситься на вулицю.

Йду до дверей. Відчиняю. Кішка ззовні. Злякано шипить. Вмикаю світло. Її великі очі дивляться кудись позад мене, вона шкірить зуби, вигинає спину дугою, а потім тікає назад у темряву ночі…

Тонкі, кістляві руки пестливо обіймають мене. Кисті з синіми жилами затуляють червоні плями на грудях, гострі пазурі ніжно проколюють шкіру.

Над моїм правим плечем, наче з туману, з’являється бліде обличчя і тонкі губи розтягуються в страхітливій посмішці…

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Інтерни Шипмана
Історія статусів

13/05/24 14:13: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап