Остання людина на Сиріусі

Сиріус знову кликав мене. Ніч опустилася над невеликим містечком і його хворобливе око зазирнуло в мою неприбрану квартиру.

— Ні, — я вронив кавоварку і впав на коліна. — Тільки не знову!

З приходом холодів Сиріус часто навідувався до мене, спочатку я закривав штори і гучно вмикав музику, але зірка продовжувала кликати і стогнати вимагаючи крові.

Позавчора це була жіночка з впалими щоками і стомленим поглядом — остання кого я побачив тієї ночі, а я був останнім кого вона побачила в своєму житті.

— Не можу, — плакав я, вириваючи ворс з килима. — Я більше не можу вбивати!

І як завжди в час непокори, голову наповнювали дивні шуми, що росли там, чухались під черепом, кип’ятили рідину в якій плавав мозок. Шпалери і побілка роздерті до самої стелі, а нігті обламані і постійно ниють – колись я вірив, що треба лиш перетерпіти і вони самі відступлять, але якщо я буду боротись, Сиріус візьме владу наді мною і тоді…

Останній раз після такої боротьби я прокинувся в притулку для тварин. Голий, обмазаний кров’ю і шерстю.

Я різав вени, топився і вішався, але на ранок прокидався живий і здоровий. Сиріус так просто не відпустить свого раба.

Я кутаюсь в сірий плащ, тримаюсь за поручні спускаючись сходами під’їзду, шуми затихають і біль відступає холодними хвилями.

Сині сутінки опустились на вулиці, в дворах починають горіти перші ліхтарі, парки засинають, голі і мрячні після листопадових дощів, а я починаю полювання. Останній кого я побачу сьогодні – це й буде моя…ні, жертва Сиріуса.

Священик чи наркоман – Сиріус забере останнього з них моїми руками.

Серце пришвидшує стукіт, коли я бачу людей, скроні пульсують короткими, як в азбуці Морзе, імпульсами і я ще міцніше стискаю в кишені кухонний ніж, яким нещодавно різав дієтичний салат.

Кожен раз як перший. Я бачу одиноку людину, що бреде в темряві і йду за нею — це може бути кілька вулиць, а іноді й пів міста, поки я не побачу іншого кандидата і не ув’яжусь за ним.

Я ракова пухлина, що мігрує між життями.

Що у них в голові? Плани на майбутнє, сім’я, вечеря, секс, але навряд чоловік з ножем, що йде слідом.

Ніхто з них не планує свою смерть, ніхто не оглядається.

Бабуся біля під’їзду, два хлопця, що пішли за сухариками, пияк, що збирав пляшки біля магазину, дівчина, яка вигулювала пса, чоловік, що міняв колесо «Запорожця», дівчинка, котра привела хлопця за трансформатор аби зробити йому мінет…

Безкінечний ланцюжок людей, що ніколи не дізнаються як їм сьогодні пощастило.

Остання ланка – бородатий безхатько в сірій тілогрійці, який спочатку випорожнився в пісочницю, а потім побрів у глиб двору, аби назбирати каштанів під вогким листям і здати їх за пару гривень.

Сиріус високо піднявся на небосхилі і загрозливо блимав, оточений сірими панельками. В голові знову шуміло, якщо він візьме владу…

Я стиснув ніж і увійшов у тінь каштанів, ніхто не рахує бомжів, а до того ж, я позбавляю його мук жебрацтва і голоду…

— Соню, ходи додому!

— Ще хвилинку! Я майже закінчила!

Я круто повернувся на звук. Вікно на другому поверсі причинилось і побачив тільки маленьку дівчинку, що старанно малювала на асфальті.

Світлі косички і червоне платтячко. По тілу побігли мурахи, бомж біля мене відхаркнув густе мокротиння і пошкандибав геть. Тепер я не міг його вбити, останньою людиною був не він.

Шум в голові наростав, я вже майже не чув своїх думок, лиш наближався до маленької Соні, широко розкривши очі і гучно дихаючи. Я нахилився над нею, стикаючи у кишені ніж.

— Що ти малюєш? — поцікавився я, відтягуючи невідворотне.

— Класики! — радісно пискнула дівчинка, домальовуючи квадратик жовтою крейдою. — Моя подруга їх та-а-ак любить і я намалювала це для неї!

Сльози котились по щокам, а губи тремтіли від болю і співчуття. Я не міг розпанахати цю світлу дитину ножем, але не міг і відпустити.

Пальці в шкіряних рукавицях зімкнулись на її шийці, стиснули і та хруснула за кілька секунд. Соня повисла на моїх руках, звісивши голову, як покинута лялька, язик вивалився із рота, а в чистих оченятах читалось одне лиш питання: за що?

Я гладив її по голівці, не стримуючи гарячих сліз. Шум в голові проходив, а Сиріус посміхався мені з небес, задоволений кривавою вечерею.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Другий етап: Улюбленці Дамера
Історія статусів

13/05/24 14:08: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:17: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Вибув з конкурсу • Другий етап