Я обожнюю їсти картоплю будь-якого приготування. Особливо смажену та варену, але чистити її – зовсім інша справа. Це довго, нудно та важко, особливо коли купуєш найдешевшу, яка є аморфною речовиною: вкрита синяками та дивними плямами чи корінцями. Саме така мені й попалася, цілий кілограм. Слухаючи блек-метал у навушниках, що переривається дурнуватими голосовими мого псевдодруга, я вичищаю її одну за одною. От і лишилась остання – найбільша та найнезрозуміліша за виглядом. Тим часом приятель розказує байки про якісь коренеплоди із пекла.
Коли його вже батьки в дурку відвезуть.
Картопелька оголена, лишилося зчистити її гнилі та негарні частини, але вони здаються все глибшими. Доведеться виковирювати. У мене завжди це не надто вправно виходило.
Я вштрикую ніж для чищення у глибокі рани картоплі. Чорнота в середині все ще залишається. Ріжу ще інтенсивніше. Якби картопля відчувала біль, мені було б щиро шкода її. Лишилося ще трішки й можна буде різати, сумно, що стільки довелося викинути, самої м'якоті як кіт наплакав.
Продлубавши овоч ледь не наскрізь, на ній нарешті не лишилося плям, але щось неначе було всередині. Я заглядаю в отвір, що розколупав і бачу простір. Може в мене глюки від поганого сну, але я явно дивлюся на цілу блідо-жовту кімнатку, навіть є великий стіл зі стільцями. Крихітні меблі стояли непорушно, а я все не міг збагнути, що бачу. Шиєю пробігли сироти. Стало водночас спекотно та прохолодно. У горлі пересохло, замало я води п’ю. Роздивляючись це явище, я притулився оком до отвору, щоб заглянути всередину. Я розглядав доки невідомий погляд не поглянув у відповідь. Відсахнувшись, я кинув картоплю додолу. Кишки скрутило від тривоги, а голова пульсувала. Музику в навушниках більше не було чути.Замість неї зазвучав дзвін.
Як раптом щось почало ворушитися всередині. За мить із дірки вилетів цілий рій чорних комах розміром із третину долоні, а саме поранення почало стікати схожою на смолу рідиною. Повітря стало неприємно пахнути, якоюсь.. вологою. Не встигши кліпнути, як звідти ж виліз чийсь палець. Калюжа розтеклась білою плиткою, а з рідини, немов із болота винирнуло жовто-бліда голова. Істота вкрита смолою схопила ніж для чищення і прохрипіла: "картоплі було боляче". Випроставшись, постать попленталась до мене, поки я намагався поповзти геть чи хоча б поворухнутись. Наступне що я пам’ятаю: блідо-жовту кімнату, що пахла вологою та холодом. Серце ніби пішло у горлянку й застрягло ніби пульсуючий ком. А ще біль. Наче щось впилося у мене й ріже. Дуже довго колупає. Знімає шкіру.
Коментарі 17