Маша відпила трохи гіркого чаю, вдивляючись у пейзаж вечірнього міста. За брудним вікном їх квартирки стрункі ряди сірих багатоповерхівок, торкнувшись врешті обрію, зливалися перед нею у вічний потік, осяяні червоногарячими променями призахідного сонця. Здається, немов той потік проникає кудись глибоко в душу. Так глибоко, що…
Розлючена поміченим тарганом, Маша рефлекторно вбила його металевою кружкою.
Зітхаючи, дівчина одразу взялася за ганчірку, аби прибрати розплесканий чай.
Треба додати більше отрути. Цим гадам все мало і мало.
А тим часом мати вже кричить із кімнати, вимагаючи вечері.
Вона точна, неначе годинник.
Ось вже і циферблат показує дев’яту.
Спізнилася. Як завжди.
— Несу! — горланить Маша, хапаючись за тацю із холодним супом.
В одну мить її з ніг до голови покриває сморід старого тіла. Він тут скрізь. Він єдиний тримає цю кімнату купи, в’ївшись у кожен куточок, кожну тумбочку і кожен тарганячий труп.
— Чого так довго? Отруту мені підливала? Знаю я тебе, стерво мале, все зжити мене хочеш зі світу!
Маша ніяк не зреагувала на її слова. Мовчки поставила тацю на стіл. Відтак взяла до рук тарілку й ложку, готуючись до годування.
Поруч пробігли кілька тарганів. Маша заледве стримала в собі палке бажання кинути все й убити їх.
— І знову цей холодний суп! Ти нічого не вмієш готувати крім свого сраного супу! Мені набридло їсти його, — бризки материної слини ледь не влучили в око. Пощастило.
— Мамо, у вас вже давно немає зубів. Ви тільки супи і можете їсти, — відповіла дочка, заштовхуючи першу ложку до горла матері.
— Гидота! Від нього смердить! Там що, таргани? Скажи мені, в ньому таргани?
Маша мовчки змусила матір з’їсти ще одну ложку супу, від чого та розізлилась ще більше.
— Я не буду це їсти! І не впихуй мені своє вариво, ти, невдячна мала тварюка, — в пориві люті, матір різко перекинула тарілку прямо на Машу.
Вся в супі, та лиш мовчки поставила порожню тарілку на стіл.
І знову ці бісові таргани. Але зараз не час. Дівчина відірвала від них погляд новим зусиллям волі.
— Я хочу води! Склянку води мені! — завередувала мати.
— Я принесу вам води. Але спочатку треба дещо перевірити.
— О ні, ти не полізеш туди знову, мала суко! Та здохла б я хоч триста разів, ти знову не полізеш туди, чуєш мене?!
Маша відкинула ковдру, оглянула памперс, явно переповнений лайном.
— Доведеться міняти, — зітхнула Маша.
— Падло, я тобі просто так не дамся! — матір охопила істерика. І звідки береться стільки сили в її маленькому зморщеному тілі?
Вимочена супом, Маша зайнялася стягувати із матері памперс, не зважаючи на її крики й болючі удари.
— Зараза, та нащо ти все це робиш? Ми в довбану пеклі, сука ти тупа! — відчайнушно заволала мати, коли Маша нарешті заштовхала її в новий памперс.
Захекана й побита, вона всілася на стілець й тупо вирячилась на зовсім збожеволілу матір, яку вже неможливо було зупинити.
Крики й прокльони. Запах її лайна. Маленька крапелька слини, що влучила їй просто в око.
І тарган на підлозі.
МАЛЕНЬКИЙ.
ГИДОТНИЙ…
СМЕРДЮЧИЙ!
НЕНАВИСНИЙ!!
ТАРГАН!!!
Маша схопилась за тарілку з-під супу і кинула просто в нього.
Лишились самі лише друзки. Гострі маленькі уламки.
Такі небезпечні…
Маша підняла один із них і повільно покрутила в руці.
Відтак обернулась до матері, яка вже нічого і нікого не бачила у своєму мареві.
Одна мить. Уламок увійшов просто до материного горла.
Схлип. Кашель. Хвилина гидкого стогону і все.
ТИША.
Нарешті.
Маша розсміялася до болю в животі. До шаленого болю в самому нутрі, а тоді відчинила вікно, зустрічаючи пейзаж нічного міста. Таке ж байдуже. Таке ж гидке й безкінечне. Їй не треба було довго думати, аби ступити крок вперед.
Вона померла не одразу. Довгу хвилину мучилася в агонії, лежачи на холодному асфальті, випускаючи залишки духу разом із кров’ю, аж поки годинник в їх квартирі не пробив дев’яту двадцять дві.
…
Маша відпила трохи гіркого чаю, вдивляючись у пейзаж вечірнього міста. За брудним вікном їх квартирки стрункі ряди сірих багатоповерхівок, торкнувшись врешті обрію, зливалися перед нею у вічний потік, осяяні червоногарячими променями призахідного сонця. Здається, немов той потік проникає кудись глибоко в душу. Так глибоко, що…