Ти йдеш вулицею вночі

Ти йдеш вулицею вночі. Затрималась у подружки на святкуванні, хоча мати просила повертатися раніше. Ти не відповідаєш на її дзвінки. Не хочеш слухати моралі.

Проходиш під світлом тьмяного ліхтаря, обертаючись на незрозуміле, гидке відчуття чийогось погляду.

Позаду тільки пітьма.

Ти йдеш швидше. Ти переконуєш себе, що це лиш уява, та й взагалі, у вашому маленькому місті ніколи нічого не відбувається.

Ти відчуваєш холодний, слизький погляд все сильніше і сильніше.

Ти озираєшся вдруге і все ще бачиш саму лиш пітьму.

Ти тремтячими руками дістаєш телефон із сумочки і випадково впускаєш на землю.

Ти хочеш підібрати його і робиш крок вперед, а тоді зводиш погляд угору, помітивши високу тінь попереду.

Ти кричиш. Ти біжиш як в останнє в житті, а перед очима ввижаються ЙОГО палаючий жагою погляд і божевільна посмішка.

Ти знаєш, що крім тебе і НЬОГО на цій вулиці немає зовсім нікого.

Задихаючись, ти добігаєш до дверей будинку і намагаєшся знайти ті КЛЯТІ КЛЮЧІ у своїй СРАНІЙ СУМОЧЦІ.

Нарешті, ти вихоплюєш їх із глибини, швидко прикладаєш до магнітного замка і чекаєш завітного писку.

Двері відчинились. Ти хапаєшся рукою за ручку і розумієш, що ЙОГО рука тільки що опустилась на двері.

Ти тягнеш з усієї сили, але це вже не має ніякого значення, бо інша ЙОГО рука вже у тебе на шиї.

Ти відчуваєш весь її холод і силу.

Ти намагаєшся зробити ковток повітря, поки ВІН валить тебе на землю і проводить долонею по животу і навіть нижче, від чого всім тілом йдуть дрижаки.

ВІН сміється з тебе. Насолоджується дійством і висолоплює язика, аби провести ним по твоїй шиї і щоці.

Ти смикаєшся ногами, руками, всім тілом, але ВІН придавив занадто сильно.

Ти відчуваєш, як ЙОГО зуби прокушують плоть на плечі, як ЙОГО рука залазить глибоко під спідницю, як ВІН треться об тебе пахом і задоволено стогне.

Ти ладна була б померти зараз, але все ще навіть не відключилась, адже ВІН трохи послабив хватку.

Ти відчуваєш як ЙОГО пальці заходять всередину тебе, як все там болить, як випалюється усе нутро від погляду ЙОГО божевільних очей.

Ти з останніх сил намагаєшся вхопити правицею хоча б щось, поки ВІН кусає тебе аж до крові і проштовхує пальці сильніше.

Ти хапаєшся за щось схоже на камінь і б’єш ЙОГО по голові з усієї сили.

Ти відчуваєш, що ВІН спинився. Ти бачиш, як ВІН припіднімається над тобою, вхопившись за обидві твої руки. Ти кричиш від болю, коли ВІН викручує їх. Ти бачиш, як ЙОГО посмішка стає ширшою, коли цівка крові стікає з ЙОГО лоба аж до підборіддя.

Ти бачиш, як виблискують ЙОГО очі у світлі ліхтаря.

ВІН опускається знову.

ВІН дихає тобі в обличчя.

ВІН хапає тебе за волосся і вдаряє об асфальт.

Ти відчуваєш, як потилиця перетворюється в криваве місиво.

На задвірках свідомості, ти відчуваєш ще один удар.

А тоді, вже заледве дихаючи, ловиш поглядом ЙОГО усмішку, коли ВІН стягує із тебе спідницю.

І просиш. Просиш в кого-завгодно, хто взагалі існує, у чого завгодно, що взагалі існує.

Просиш швидше померти, щоб більше не відчувати нові і нові поштовхи в собі, аж поки свідомість не провалюється у порожнечу.