Отець Григорій

  Отець Григорій не виходив з дому вже близько місяця. Він не відповідав на телефонні дзвінки, не з’являвся в жодній соцмережі. ТікТок акаунт теж мовчав, а там аудиторія найбільше чекала релігійних скетчів, повчального слова і відповідей на анонімні запитання.

  Хоча з ним ніби все було гаразд. Ну, принаймні сусідка Люда бачила як він виходить двічі на день годувати свого старого ретрівера і нещасних трьох курок. Вигляд у нього був не дуже, м’яко кажучи, постійно одна і та ж кігурумі-піжама у вигляді «Свинки Пеппи» і кострубаті зарості на обличчі. Він ніби хитався трішки і розмовляв сам з собою.

     — П’яний чи обкурений? — шепотіла Людка сусідці, обробляючи грядки.

—  Та дай спокій, таке горе в людини.

  Вікно у його спальні світилось кожної ночі, і люди, які проходили поблизу дому отця, могли чути гучні звуки важкої музики.

  Клірик після першої ж відправи яка так і не відбулася повідомив єпархію про проблему, на носі ж був Великдень. До них прислали отця Петра на заміну.

  Отець Петро гарно вів службу. Але брак харизми і слабенькі вокальні здібності , давалися взнаки. Парафіянам не зайшло, тому на наступні служби збиралося мало людей. Усі все чекали коли ж повернеться Григорій.

  Місяць тому, ввечері приїхав мікроавтобус. Григорій виглянув через вікно. Два чоловіка і жінка заходили на подвір’я. Постукали в двері, старий собака лежав не реагуючи на гостей.

—  Пане Григорій, ми відносно вашого сина. Чи можна нам пройти в дім?

—  Так, проходьте, — тремтячим голосом відповів Григорій.

  Далі все як в тумані. Лише фрагменти речень відклалися в пам’яті. Артилерійська атака… Син і багато побратимів… Лише фрагмент тіла… Чи можна у вас взяти зразок ДНК… Для порівняння… Гул у вухах… Пустота…

  Отець Петро перехрестив воду і тихенько наспівував молитву над відром. Тут двері відчинилися і зайшов Григорій. Наголо побритий і одітий в церковну рясу з відром у руці. Виглядав він святково, та очі палали дивним вогнем.

—  Христос Воскрес! — сказав отець Петро.

  У відповідь Григорій жестом показував Петру на вихід. Петро опустив голову над відром і продовжив шепотіти молитву.

—  Нахер з моєї церкви, — спокійно і тихо промовив отець Григорій.

—  Що? Та як ви смієте? Я буду скаржитися в єпарх… — Петро не встиг договорити, як сильна рука потягнула його до виходу з завхристії.

  Отець Петро далі щось обурено викрикував, потім впав від поштовху на землю. Відро з водою полетіло слідом, обливши його повністю. Петро піднявся і попрямував до свого авто, бурмочучи щось.

  Я повернувся, — сказав він до клірика, — підготуй мені кадило а вода у мене вже готова.

—  А тепер іди і бий в дзвони. І не зупиняйся поки не закінчу посвяту.

—  Але ж не полагається…

—  Слухай, що тобі кажу, — різко перебив його священник.

  Ох і багато ж людей зібралося довкола храму з кошичками. Усі раділи «камбеку» пароха. Григорій обійшов з кадилом довкола церкви, єхидно усміхаючись в лиця чоловіків, живих чоловіків, і їхніх сучок дружин. Ех, знали б ви, що ці поважні жіночки і чоловіки мені на сповідях розказують в найдрібніших деталях. Ці їхні, невиховані, діти, онуки. «А де мої онуки, де?»

Закінчивши обхід, він зайшов до церкви, натягнув гумові рукавички і взяв відро зі святою водою. Зайшов за кут церкви.

—  Окропленням свяченої води, посвячується паска, масло, сир і яйця, во імʼя Отця… — крик, напевно когось рясно окропили.

—  Христос Воскрес! — голосно кричав священник, перекрикуючи людей та дзвони, і рясно кроплячи усіх із відра.

  Щось тут не так. Чути було вже крики, плач, зойки, то тут там .

—   Паска, масло, сир і яйця..! — верещав священник.

Люди на виході заглядали в сторону події.

—  Свята вода змиє ваші гріхи! — Він замахнувся і вихлюпнув у натовп вміст відра.

  Люди почали верещати від болю і шоку. Парафіяни ринули в сторону виходу.

—  Кислота, у відрі кислота! — кричав мужчина тягнучи свою непритомну жінку з повністю обпеченим лицем.

  Натовп тіснився біля вузької брами на виході, штовхаючись і топчучи односельчан які впали. На землі борсалися в агонії обпечені кислотою люди.

—  Ви куди?! — кричав священник.

  Отець витягнув з кишені округлий предмет, схожий на писанку. Щось там потягнув, жбурнув в натовп… Вибух…

  Усе перемішалося — шинки, пасочки, писанки, ковбаси… тіла, кишки, біль, крик.

  Григорій витягнув ще одну «писанку» потягнув за кільце і притиснув до грудей…