Після того випадку я довго не міг говорити. Мовчав, поки поліцейські запитували мене. Протягом кількох років не міг засинати ночами і не міг нікому поскаржитись на це.
Тому що після того випадку я більше не міг жити нормальним життям.
Це трапилось у теплу світлу ніч, коли не було й нагоди думати про таке. В дитинстві я постійно полюбляв втікати з дому вночі і дивитись на зорі. Тоді було спокійно і я міг мріяти про що завгодно. Я й подумати не міг, щоб боятись цієї темряви.
Завдяки повному місяцеві вночі було настільки світло, що я міг розгледіти все за кілька метрів від мене.
Була глибока ніч і я думав, що в цей час всі давно вже бачили свої сни. Але в неповній темряві, за парканом нашого приватного будинку, прошмигнув чорний, згорблений, схожий на чоловічий, силует. Якби не місяць – я би й не помітив його. Він дивно йшов, поспішаючи і шкутильгаючи на ліву ногу.
Я проводив його поглядом, поки з жахом не зрозумів, що він відчинив нашу хвіртку. В ступорі я дивився як він озирається і помічає відчинене вікно у моїй кімнаті. З страшенною легкістю застрибує у нього й ховається в темряві будинку.
Я чесно не знав, що мені слід робити і стояв, повний жаху всередині, поки серце шалено калатало в грудях.
І коли через хвилину я здригнувся від несвітського жіночого крику, я пошкодував, що не спав саме у цю ніч. Різко повернувши голову в сторону я побачив, як в світлому вікні чоловік замахується ножем на мого батька під жахливий переляканий плач. Б’є його і б’є, поки я дивився і задихався божим страхом.
Коли він раптом зупинився, я зрозумів, що більше не міг так просто стояти. Та бігти в дім вже було безглуздо, як би я не хотів, і під кошмарні крики своєї матері побіг геть з двору, ховаючись за великим кущем.
Через хвилину все затихло, а я досі зі всієї сили затискав вуха. Не знаю, скільки саме я просидів, перш ніж почув чиїсь квапливі кроки. Від страху я затамував подих і затуливши свій рот руками, спостерігав, як силует, згорбившись, йшов у мою сторону. Тоді я подумав, що це мої останні хвилини життя і встиг навіть попросити пробачення у всіх своїх знайомих людей. Але чи то на щастя, чи на жаль, він прошкандибав повз кущ, не помічаючи нічого навколо.
А я залишався сидіти там до самісінького світанку, тому що боявся, що він повернеться знову й за мною. І коли сонце вже вдосталь піднялось, щоб промені освітлювали дахи будівель – я вирішив нарешті вийти.
Я прийняв рішення відразу піти до кімнати своїх батьків, відмовляючись думати, що міг побачити там. І у ту ж мить вкрай пошкодував. Тому що переді мною постала жахлива картина, яку мій невинний мозок не хотів навіть сприймати. Сльози навернулись на очі, поки я дивився на весь цей жах.
Все було в крові, особливо ліжко, на якому лежав мій батько з відкритими і повними тваринного жаху очима. Все його тіло було в глибоких порізах, на яких запеклася багряна до чорноти кров. Моя мати сиділа біля ліжка, спершись на стіну, вся в калюжі такої ж темної крові. Вона дивилась на мене широко відкритими очима і на секунду мені здалось, що вона все ще жива. Але я вже знав, що це не так. Неподалік валявся її вимкений телефон.
Я стояв там і не мав сил відвести погляду. Впав на коліна, не витримуючи навантаження, і закричав так сильно, як тільки зміг. Сльози самі полилися і, нарешті, все розмилось перед очима.
Коли і хто мене звідти вивів я не пам’ятав.
Але тепер я точно знаю, що значить – боятись ночі.