Підвіска

– А тоді Антон сказав, що йому подобається Віка і просто пішов.

– Гандон твій Антон.

Настя поглянула на подругу і мимоволі усміхнулася. Зараз будь яка дурна і беззмістовна образа в його сторону тішила. Раптом, щось за спиною Олени привернуло її увагу.

– Глянь! Одягну і скажу, що Давид подарував.

Дівчина потягнулася рукою до ланцюжка, що висів на гіллі та покрутила в руці підвіску у вигляді трикутника.

– Допоможи застібнути.

– Може не варто? Мало хто її чіпав.

– Та годі тобі. Як думаєш, це справжнє золото?

– Не знаю, виглядає дорого.

Перший урок наступного дня пролетів наче за одну мить, а на перерві вона зіткнулася з Антоном біля підсобки математика. Приміщення було відчинене і, керуючись незрозумілими імпульсами, дівчина штовхнула його всередину. Притиснувши хлопця до стіни, схопила ручку зі стола і зі всієї сили встромила її йому в шию. Антон не встиг вимовити ні слова, як почав захлинатись власною кровʼю, сповзаючи вниз по стіні.

Перш ніж страх і усвідомлення встигли захопити її розум, вона прокинулась. Ліжко стало липким від поту, до школи не хотілося. Єдиним приводом, щоб вмовити себе піти, було те, що вона повинна поділитись цим з Оленою. Та хоч вона і ходила сонною цілий день, відсиділа до останнього уроку.

Вийшовши з кабінету, дівчина зіткнулася з Вікою і згадала вчорашні слова Антона. Це її провина, вона постійно до нього чіплялась і їй це вдалося. Віка йшла до сходів, високо піднявши голову. «У твоїй ситуації, варто дивитись під ноги» - промайнуло у Насті в думках. А тоді вона тихенько пішла за нею.

Коридор раптово спорожнів, та вона цього не помічала, підкрадаючись ззаду, без жодної думки в голові. Опинилася в однокласниці за спиною, коли та якраз підійшла до сходів. А тоді легким рухом штовхнула її за плече і з посмішкою спостерігала, як її обличчя зіткнулося з краєм поручнів і з носа цівкою потекла кров. Ногою ковзнула по сходинці, а у спробах схопитися рукою за поручень, перевернулась на живіт і проїхала пів шляху обдираючи коліна і лікті. А коли спробувала піднятись, то втратила рівновагу і майже каменем долетіла до самого низу, поставивши головою на підлозі велику криваву крапку. Ще декілька секунд Настя спостерігала, як пляма розростається, стікає по підлозі на нижній поверх, перш ніж прокинулась за партою на уроці фізики.

– Просто викинь цю підвіску, не треба було взагалі її брати. – Олена обережно підняла трикутник одним пальцем, щоб ще раз його роздивитись.

– Я не вірю в таке. Я просто була розлючена на них двох.

– Просто викинь і все.

Дівчина хотіла допомогти їй розстібнути ланцюжок, але Настя схопила його обома руками.

– Не чіпай.

Кілька секунд вони дивились одна на одну, а тоді Олена спробувала зірвати його з її шиї. Але Настя тільки відштовхнула її та різко підвелась сама. Вона підходила все ближче, доки подруга не зіткнулась зі стіною.

– Ненавиджу коли ти чіпаєш мої речі! – Сказала Настя, стискаючи рукою горло. Дівчина здригалась, намагаючись вдихнути, дряпала нігтями її руки, відбивалась ногами. Хватка була залізною. Вона дивилась на подругу палаючими очима та сильніше притискала до стіни, поки колір шкіри Олени не почав зливатися із старою штукатуркою.

Прокинулась вона вдома, навіть не знаючи, чи ця розмова була реальною. Настя знала, що вбивство було сном, але не памʼятала коли саме заснула. Тим паче, в тих речах, в яких була в школі. Дівчина підійшла до шафи щоб перевдягнутись і побачила декілька крапель крові на рукаві. Це не могла бути її кров, навіть якщо вона чогось не памʼятає, на тілі жодної подряпини. Щодо її снів? Ні, вони не могли бути реальними. Вона кинулась до телефону щоб зателефонувати Олені, знімаючи підвіску та викидаючи її в сміття. Жодної відповіді.

Вона заколола Антона ручкою, це його кров. Вона вбивця і про це всі дізнаються. Її посадять у вʼязницю і вона сидітиме там до кінця своїх днів. Ці думки привели її на підвіконня і змусили зробити крок на проїзну дорогу з висоти пʼятого поверху. Вітер свистів у вухах, момент розтягнувся на цілу вічність. Але асфальт опинився прямо перед очима і вічність закінчилася.

Прокинувшись в тому ж ліжку, в тому ж одязі, з тими ж плямами від крові, дівчина благала про смерть, тільки щоб вона була вже реальною.