Прийшла Наречена

Присвячується всім тим викраденим дівчатам...

У Криму в селі Шейтан-Дуйгу ранок починався о п’ятій годині. Селяни спершу поралися по господарству, а згодом, десь об одинадцятій, починалася жахлива спека, і вони переходили в дім, де далі працювали в прохолоді. Увечері, годині о шостій, господині відправляли доньок до чєшмє по воду. Це був такий собі дівочий клуб соціалізації, де юні кримські татарки обговорювали все на світі.

Та одного вечора не повернулася додому Аміде, бейська донька. Її викрали. Старий батько вирушив у погоню, але не зміг наздогнати прудкого коня викрадача.

Тоді Аміде вперше відчула розчарування та зневіру. Батьки не дозволяли собі й голос на неї підвищити, а якийсь пройдисвіт наважився її вкрасти! Цим негідником виявився Осман із сусіднього села Яни-Олю. Хлопець не міг виплатити махр уподобаній дівчині, тож вирішив її підло вкрасти.

У будинку Османа Аміде оточили його родички — бабця, мати й тітка. На голову дівчині пов’язали білу хустку. Білий — колір смерті… смерті душі. Навколо Аміде здіймався галас, дурний вереск. Спочатку їй пропонували солодощі, відпочинок та радісно вітали, як ту дику кобилу, якій спершу дають моркву, а як смикнеться — б’ють батогом. Таким ударом для Аміде став момент, коли бабця Османа лягла на поріг і кричала, що як дівчина переступить через неї, то буде проклятою, її батьки відмовляться від неї, адже вона вже належить чоловіку. Усередині Аміде все похололо. Її закрили в кімнаті, куди мати Османа приносила їй їжу.

Пройшло три дні, родина шукала моллу — священнослужителя — що погодиться одружити Османа та Аміде без дозволу опікуна дівчини. Увесь цей час вона гірко-гірко плакала, й усі це чули, та ніхто не зважав. У ніч з третього на четвертий день вона зібрала простирадла, зв’язала їх у міцну мотузку, зачепила за гачок, що, певно, призначався для дитячої люльки, та повісилася в білій хустці. Білий — колір смерті… смерті тіла.

Мертву Аміде знайшла мати, що своїм вереском усіх розбудила. Родина зібралася в тісній кімнатці. Кожен думав про своє: мати обмірковувала покарання за смерть дівчини; батько — де закопати тіло та як його пронести непомітно від очей ласих до пліток сусідів; Осман сумував за втраченою можливістю пізнати насолоду тілесних утіх; тітка бідкалася, що вся їжа впала з таці та зіпсувалася; бабуся ж дратувалася з поведінки дівчини й тихенько її проклинала.

Родина вирішила поховати небіжчицю вночі в саду, за трояндами, а поки тіло оси́пали м’ятою та прибрали кімнату. Ховали дівчину Осман та його батько; навіть у саван її не загорнули. Коли чоловіки повернулися додому, родина стала думати, з ким же одружити Османа. Пропонували йому обрати дівчину простішу, не таку пихату.

Минуло сорок днів з дня смерті Аміде. Померла бабця — впала на порозі. Її переступила мара з білою хусткою на голові, й це було останнім, що вона бачила. На похоронах тітка Османа не впустила можливість попліткувати. Якоїсь миті вона відчула холодний дотик на щоці. Її обличчя різко повернули та сильно стиснули, аж вона почала кричати. Це було помилкою. Аміде стало легше дістатися до язика чорної пліткарки. Люди з жахом спостерігали за гримасами жінки, родина намагалася допомогти, а молла та декілька небайдужих читали молитву, та Аллах не чув благань грішників. Мара вирвала язика пліткарці, що через декілька хвилин впала замертво.

Так розпочалася кара від Благословенної. Дізнавшись про смерть дівчини, люди забили камінням голову родини, батька Османа. Мати ж в істериці почала рубати трояндові кущі, під якими покоїлася Аміде. Уночі вона повернулася на те місце та запхала собі в горлянку тринадцять троянд — так і померла.

Останнім залишився Осман. Довго його мучила Аміде. Та одного дня покликала його піти з собою, привела на свою могилу. Дівчина благала хлопця розкопати її та лягти поруч, бо їй, його нареченій, було самотньо. Не в силах відмовити, він так і зробив. Зранку Осман прокинувся та побачив у своїх обіймах понівечений часом труп, на якому повзала безліч потворних комах. Осман зібрався з силами, щоб встати й піти в дім. Його мучила спрага. Напившись, він відчув дикий біль у животі. Розстібнувши сорочку, побачив, як його поїдають личинки. Прибрати їх не вийшло, тож він схопив ніж та почав бити себе ним у живіт. Османа знудило, а останнім, що він побачив, був танець Аміде в дворі його будинку.