Подарунок

    Ліля пройшла вузькою алеєю.

  — Здається сюди, — вона приїхала на кладовище й тепер блукала, шукаючи могилу свого батька. В нього сьогодні день народження. Ліля поклала руку на свій кругленький живіт. Малюк не забарився з відповіддю й штовхнув її ніжкою.

  Звернувши наліво, дівчина побачила знайомий монумент, ще трошки й вона на місці. Серпневе сонце висіло високо в небі, Ліля зняла кофтинку й сьорбнула води з пластикової пляшки. Їй на зустріч йшли три жінки у вечірньому вбранні. Ліля закашлялась від несподіванки.

 

  — Раді вітати, принцесо!

 

  Дівчина здригнулася, але привіталася у відповідь. Позаду них шкандибав чоловік у форменому одязі. “Це працівник, — подумала Ліля, — дивний якийсь, та, мабуть, нормальний би тут не втримався.” За рогом пробігли хлопчик та дівчинка у рожевих костюмчиках, за ними поспішала жінка, скоріше за все їхня мати. Вона тримала у руках величезний букет троянд. Ліля наздогнала служителя.

 

  — Я трохи заплуталася, будь ласка, підкажіть, де десята дільниця?

 

  Дивак уважно подивився на неї, а потім посміхнувся беззубим ротом:

 

   — Гості наліво, сюди проходьте.

 

 Ліля покрокувала вперед, десь із-за дерев чулися голоси. Так багато людей на кладовищі вона бачила лише у поминальні дні після Пасхи. Може сьогодні ще якесь релігійне свято, вона не дуже розумілася на цьому.

  Діставшись потрібного місця, Ліля не впізнала могилу. Граніт зі знайомим написом рясно прикрасили білими квітами, картинка з батьковим обличчям ледь виднілася серед вінків. “Абракадабра якась,” — Ліля присіла на саморобній лавці й скинула сандалії, виставивши босі ноги трохи вперед. Вже кілька вона збиралася приїхати сюди, ось нарешті вибралася. Їй скоро народжувати й хто знає, чи матиме потім час.

   Голоси звучали голосніше, дівчина озирнулася й побачила купку людей біля свіжої могили. Здалеку вона здавалася прикрашеною так само як і батькова. Ліля примружилася, її невеличка короткозорість не давала розгледіти все чіткіше. На обличчя впав теплий промінь, повітря війнуло різким запахом ліків, а може це трави якісь. Це нагадало, як малою, вона ходила з бабусею до старої церкви, тоді поховали їхнього сусіда. Дівчина закрила очі й подумки привіталася з батьком. Вона розказала йому про себе, про майбутнього малюка, про їхнє чудове життя, про те, як сумує й згадує його кожного дня.

 

  — Вони такі щасливі!

 

 Ліля розплющила очі, дві старі жінки у капелюх з чудернацькими вуалями не соромлячись дивилися на її живіт. Дівчина взула сандалі й підібрала ноги.

 

  — Так, аби ще Клара не втратила дитину, — бабуся, що здавалася трохи вищою, підняла руки угору, наче у театральній сцені. Ліля встромила свій маленький букетик серед десятка інших, він здавався червоною плямою на білому фоні. Звідки взагалі стільки квітів? Від батькової фірми? І люди якісь дивні, наче, відомого артиста чи художника поховали. Ліля підвелася й зробила крок, нога зіскочила з каменю, вона скрикнула від болю. Довелося знову присісти. Бабусі поруч продовжували свою бесіду.

 

 — Модест обіцяв Кларі розкішний подарунок від його донечки, — вони обидві знову подивилися на Лілю. Дівчина удала, що шукає щось у сумочці, а коли підняла погляд, бабусі зникли.

  Нога нила, Ліля вирішила трохи посидіти, її чоловік працював, не хотілося зривати його посеред робочого дня.

  Сонце піднялося ще вище. Ліля посунулася на краєчок лавки, де дерево ще давало трохи тіні. Може вона задрімала, може перегрілась. Перед очима блимали вогники, а потім вона побачила батька у білому костюмі з червоною квіткою у кишені на грудях. Він йшов за руку з вродливою жінкою, люди позаду них співали незрозумілою мовою. Все це нагадувало весілля зі старого фільму. Ліля спробувала покликати татуся, але у неї нічого не вийшло.

  Коли дівчина прокинулася, сонце чіплялися за верхівки дерев. Кладовище спорожніло. Камінчики порожніх доріжок відблискували кольоровими вогниками. Ліля встала на ноги, біль зник, тіло заніміло, але в той самий час, здавалося занадто легким. Вона обернулася на батьків пам’ятник й заклякла. З граніту на неї дивилася родина: батько, молода красива жінка та новонароджене немовля. Дівчина закрила очі й тричі перехрестилася, але фото залишилося незмінним. Вона схопилася з місця й побігла у напрямку виходу. Діставшись зупинки, нарешті зупинилася й, схопившись за стовпчик огорожі, кілька секунд переводила подих. Автобуса майже не довелося чекати, вона присіла на вільне місце, звичним рухом доторкнулася до живота й втратила свідомість. Широкий ремінь із написами міцно стягував тонку талію, наче вона ніколи й не була вагітна.

 

 

  

  

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Секта Ріджвея
Історія статусів

11/05/24 12:52: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап