Останній місяць був важким. Робота не давала спокою вдень, а кошмари добивали вночі. Йому всього двадцять один рік, а він вже катається по лікарнях, в надії, що хтось зможе повернути йому спокійний сон. Жодні заспокійливі та снодійні не допомагали і кожної ночі один і той самий кошмар повторювався.
Йому снилася його власна кімната. У темряві й тиші раптово чулося шурхотіння та шкрябання, а потім тихий голос починав наспівувати колискову. Темна фігура повільно, неквапливо виходила з темряви, тягнучи довгі ноги за собою. Її темні руки, ніби зіткані з самої темряви ночі, граційно, подібно до якогось танцю, розмахували в повітрі.
Щоночі фігура з кошмарів тихо співала моторошних пісень і повільно човгала в сторону хлопця, доки той не міг поворухнутися. А потім усе зникало. Він відкривав очі, знову міг рухати кінцівками та мислити тверезо. Лікарі казали про сонний параліч, психіатри про тривожний розлад. Йому назначали обстеження та медикаменти, а проте нічого не змінювалось. Кошмари все одно продовжували його мучити.
До однієї ночі.
Він казав собі, що не приноситиме роботу додому, але все одно того вечора засидівся із паперами допізна. На столі, біля монітору, тьмяно горів нічник. Його жовтуватого світла вистачало лише на маленьке коло на робочому столі. Хлопець на секунду відкинувся на спинку крісла, щоб розім’яти втомлені м’язи. Він зморгнув утому й закрив очі. Хвилину по тому хлопець хотів повернутися до монітору, але знайоме шурхотіння розрізало тишу. Очі різко розплющились від страху. Недалеко від нього було темне обличчя. Воно було нахилене в бік, і ніби з цікавістю розглядало нічник. Довгі чорні пазурі тягнулися ближче, а з уст істоти залунала моторошна колискова.
Хлопець не міг поворухнутися. Його очі бігали по кімнаті у пошуках хоч чогось, що могло б його врятувати. А тим часом істота підійшла ближче, шкрябаючи по підлозі, і граційно змахнула руками, поряд з хлопцевим обличчям. В ніс одразу вдарив запах сирої землі й гнилі. Воно було надто близько, а хлопець був паралізований, не міг зробити абсолютно нічого.
Істота нахилилася ближче, обдуваючи хлопця морозним диханням, ніби з самої могили, і потрапила в маленьке коло світла, що його створював жовтуватий нічник на столі. Хлопець хотів хоч раз роздивитися темний силует, але істота завила, засіпалась. Колискова перетворилася на протяжні крики, а довгі руки замахали у спробах позбутися світла.
Істота скрикнула ще раз, скинувши пазурями нічник зі столу. Крик її пролунав у вухах і хлопець різко відкрив очі, важко дихаючи. Він усе ще сидів у кріслі, м’язи неприємно задерв’яніли від незручного сну.
Він глянув на монітор і на незавершену роботу, потираючи очі і лише потім збагнув: тріснутий нічник лежав на підлозі, а на ньому темні продовгуваті лінії, мов подряпини.
Страх комом застряг у горлі. Тепер він знає, що увесь цей час насправді не спав. Тепер вони обоє знають, що правда розкрилася.