Цукерки в яскравих обгортках

 

— Сашко, Віка, припиніть негайно! Це кладовище, тут не можна себе так поводити!

Роздратована мама вже вкотре гаркнула на дітей, які бігали навколо могил та дуркували. На якісь 10-15 хвилин вони заспокояться, а потім знову почнеться все по колу.

Свекруха розкладала до пам’ятників свого чоловіка та брата пасочки, крашанки та цукерки. Тато діставав з сумок контейнери з різними наїдками та пляшки з напоями, час від часу витираючи піт з лисої голови. Чому на поминальні дні завжди стоїть така спека? Кладовище розташувалось на піщаному пустирі, де не росли дерева, а тільки свистів вітер та нещадно смалило сонце, від якого ніде було сховатись.

День видався надзвичайно довгим та виснажливим: багато могил, багато родичів та знайомих, багато кого потрібно було пом’янути. Діти доводили до сказу своїм вереском та неслухняністю, а від спеки та втоми вони стали ще більш нестерпними.

— Сашко, хай тобі грець, не можна нічого брати з могил! Поклади назад! Скільки можна тобі це казати!

Мама гаркала щось подібне кожні 20-30 хвилин, бо шестирічний Сашко знову і знову зваблювався на якісь солодощі на чужих могилках, а після репету матері насуплено повертав на місце.

— Добре…

Нарешті поминальний день скінчився, і дім зустрів затишком та вечірньою прохолодою. Діти були зморені, та сусіди покликали до себе, щоб продовжити поминки за вечерею. Мама вагалася, але тато хотів нарешті відпочити у тиші та спокої.

— Ти цілий день тягала їх кладовищем, в них вже очі злипаються. Вкладемо їх спати, і вони поснуть, як мертві. А ми хоч посидимо спокійно. До того ж ми тут, за парканом, ну що може статися.

Мама кілька секунд розмірковувала і все ж піддалася спокусі.

—  Гаразд, давай.

Діти спали в окремих кімнатах, мама вклала Віку, а тато — Сашка. Вони поснули дуже швидко, і батьки з полегшенням пішли до сусідів.

Сашко прокинувся раптово від нестерпного болю в животі і рвучко сів на ліжку. У будинку панувала тиша, тьмяне світло нічника малювало на стінах кімнати страхітливі візерунки. В животі знову запекло вогнем, Сашко скрючився та покликав маму — відповіддю була цілковита безмовність. Сашко спробував встати, але ноги підкосилися, він впав на підлогу та боляче вдарився, тихо заплакав. Здавалося, що хтось ріже його нутрощі розпеченим різаком, щось пекуче підступило до горла, і Сашка знудило на підлогу. Калюжа чогось гарячого та липкого розповзлась килимом, і у тьмяному світлі нічника Сашко не одразу зрозумів, чим його знудило — кров’ю. Він знову покликав маму, але відповіді не було. Біль у животі не вщухав, і його ще раз знудило. Тьмяне світло нічника замерехтіло перед очима, і раптом Сашко побачив кучерявого хлопчика, що стояв прямо над ним і з цікавістю дивився на нього зверху вниз. Сашко точно його вже десь бачив, але ніяк не міг впізнати. Хлопчик зробив крок назад, відступаючи від калюжі крові, яка повільно збільшувалась, посміхнувся до Сашка і дістав з кишені цукерки в яскравих обгортках.

Кладовище! Ось де Сашко його бачив — на кладовищі! Цей кучерявий хлопчик був намальований на великому пам’ятнику, з могилки якого Сашко непомітно від усіх забрав цукерки. Їх було 8 штук, вони були великими та в яскравих обгортках, і поки ніхто не бачив, Сашко їх усі швиденько з’їв.

Хлопчик відступив ще на крок, сів на підлогу, підібгавши під себе ноги, і мовчки спостерігав за Сашком. Біль у животі став настільки нестерпним, що у Сашка потемніло в очах. Його знову знудило, і він безсило впав у калюжу власної крові. Тьмяне світло нічника почало меркнути, Сашко востаннє подивився на усміхненого кучерявого хлопчика — і в кімнаті запанувала непроглядна темрява.

 

* * *

 

Біля могили з великим пам’ятником, з якого усміхався кучерявий хлопчик, сиділа скрючена стара і тихо промовляла до пам’ятника:

— Якийсь неслухняний хлопчина, такий як ти, забрав ті цукерки. Подай мені знак, якщо він вже з тобою. Подай мені знак, що тобі там вже не самотньо. Якщо він ні з ким не поділився, то повинен вже бути з тобою. Подай мені знак.

Бабця дивилася на надгробок свого єдиного онука поглядом, сповненим любові, болю та чистого безумства. Вона звела свої затьмарені божевіллям і сльозами очі до неба і тихо прошамкала напівбеззубим ротом:

— Якщо ж ти там і досі один, то ми знову спробуємо наступного року…

 


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Другий етап: Улюбленці Дамера
Історія статусів

10/05/24 19:45: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Вибув з конкурсу • Другий етап