Я бачила, як вітер нещадно теліпає новорічні дзвіночки біля входу, та жодного звуку не почула. Тоді, озирнувшись, помітила пару, яка вийшла з кафе. В них на обличчі були гримаси сміху й вони відповідно погойдувалися і прикривали роти. Та сміху, теж не чула. Підійшла ближче до них, щоб попросити про допомогу. Я заговорила, але вони, навіть, не зважали на мене. Тоді я закричала, що є сил, спробувала штовхнути хлопця й пролетіла наскрізь. "Якого біса? Що це було?" — пронеслося в голові. Я розвернулася й потягнулася до дівчини, щоб торкнутися її плеча, та лише побачила, як моя рука пройшла крізь неї. «Хто з нас несправжній? Це мені ввижаються привиди, чи я стала однією з них? Якщо це все сон, то це багато чого пояснило б». — вщипнувши себе за руку, відчула пекучий біль. «На сон не схоже, проте, якщо я нікого не можу торкнутися, отже, мені теж нічого не зашкодить». Все ще з легким страхом, я направилася назад до квартири. Відкрила двері, пройшла до кімнати і зустрілася поглядом з, уже знайомим, чолов'ягою.
— Що, любонько, нічого не вийшло? — він зухвало глянув на мене, потягуючи цигарку.
— Ти мені нічого не зробиш! — прогарчала йому у відповідь.
— Ти впевнена? — промовив він загадково і вказав кудись на підлогу.
Прослідкувавши за напрямком руки, я побачила великого чорного пса, який активно чимось ласував й не звертав на мене уваги. Я зробила крок у бік, щоб дізнатися, що він їсть і впізнала волосся з білими кучерями. Моє волосся, й мої білі кучері, які я дві години робила для побачення. Пес відірвався від своєї трапези, підвів морду тримаючи в зубах око, закинув його до пащі, клацнув кілька разів зубами і облизнувся рожевим язиком.
— Та щоб твій пес подавився лінзами, за які я купу грошей віддала.
— Навіщо ти так? Пожалій песика.
— Я мертва! — прокричала, наче він міг щось змінити. — І чому саме я?
Товстопузе тіло залилося переривчастим сміхом.
— Хо, хо, хо. А ти вже забула, Маленька Принцесо, як просила допомоги? — він дістав з нагрудної кишені лист і жбурнув до мене.
Я підняла конверт і дістала папірець. Перед очима замайоріли дуже знайомі, криво виведені слова. «Дологий Дідьку, мама каже, що ти виконуєш бажання слухніних діток. Я бажаю стати відьомою співачкою і готова віддати за це всі свої іглашки, або те, що попросиш натомість. Вітаю тебе з новим роком! З повагою, Маленька Принцеса». А внизу сторінки був, такий же кривий, підпис. Я розгублено зіжмакала лист і ледве чутно проговорила:
— Це ж всього лише дурнуватий, дитячий лист. Ще й з помилками.
— Чому дурнуватий? Є чітке звернення, висловлене бажання, оголошена плата, і особистий підпис. Ти отримала бажану славу, а все, що потрібно мені — твоя душа, крихітко. Та й «добрих справ» ти достатньо припасла за своє коротке життя. Крадіжки, брехня, алкоголь, наркота, знущання над іншими. Як приємно, що твій спільник приєднається вже за секунду.
Після цих слів я побачила, як відкриваються вхідні двері, а псяра, блискавкою пролетівши повз, впилася в горлянку мого хлопця. Ще за секунду, він стояв привидом, прикутий важкими ланцюгами до мене й зиркав, не розуміючи, що відбулося. Під нами розкрився прохід, і ми провалилися в нього.