Вулиця з дивною назвою

Сонце припікало, сліпило, і в далині розігріте повітря дрижало над асфальтом. Олег приставив долоню до лоба, як козирок, примружився. Потім вийняв з кишені телефон, але на екрані при яскравому світлі ледь-ледь щось вдавалося розрізнити. І де той будинок? – подумав Олег. Ніби правильно йшов, ось вулиця Степана, як там його… Кривенького, але потрібної майстерні все нема. І це ж Луцьк, де заблукати вважай неможливо.

Десь не дуже далеко пролунало гудіння якоїсь машинерії. Так, це там ремонтують фільтри! Олег поспішив у той бік, але звук затих. І на лихо хоч би один будинок був з номером! Сіра будівля за бетонним парканом нагадувала майстерню. Олег побачив, що одна секція виламана і через те місце протоптана стежка. Він жваво рушив уперед, минув високі кущі й опинився на ще одній незнайомій вуличці з дачними будинками.

То був вигнутий шлях з суцільними стінами обабіч. Фасади сполучалися з огорожами без жодного провулка, жодної хвіртки. Сонце палило все дужче, в повітрі висів дрібний пилок. Напередодні новини писали, він здійнявся аж із Конго і набивався в кожну щілину. А ще в цьому місці було напрочуд тихо. Олег шукав поглядом хоч якусь підказку. Ось, назва вулиці! Дивна якась, літери зліплені, лише віддалено схожі на напис «Хидрщо». Олег пройшовся далі, але вулиця лишилась без змін. Він ішов і ішов, побіг, потім спинився витерти піт з лоба. Сірий будинок стояв неподалік, все ще далі, ніж здавалося спершу.

Олег підійшов, потурсав ручку дверей. Вони були наглухо зачинені, наче забиті цвяхами з іншого боку. Тоді Олег вдивився у брудне вікно, проте нічого не побачив. Ніби з іншого боку все було зафарбовано. Він озирнувся – всі вікна мали той же фальшивий блиск. Будинки, огорожі – все декорації, складені з однакових частин. Йому стало чомусь бридко стояти в цьому місці, він швидко вирушив назад, але зрозумів, що вулиця ледь помітно змінилася.

Олег зробив ще кілька кроків, але пересилив себе й зупинився. Уявив скільки разів звертав, придивився до верхівок висотних будинків на обрії. Він ходив по спіралі! З кожним витком наближався до центру, що опинився вже близько, за високими кущами. А може там все-таки вихід?

Він розсунув гілки та здригнувся. У великій ямі стирчали ряди трикутних зубів, як велетенська паща. Земля, наче то була скатертина, посунулася до глотки незнаного чудовиська. Фальшиві кущі й трава здулися, зіжмакалися, осунулися бетонні огорожі, втратили колір і стали безформною блідою масою. Олег позадкував, побіг стрімголов, але за мить зрозумів, що стоїть на місці. Як на біговій доріжці, він мчить уперед, а підлога рухається назад. А навколо все було лиш тілом потвори. Воно маскувалося під околиці, під непримітний дачний район, заманювало випадкових перехожих.

Чоловік упав, його тягнуло до пащі. Олег вхопився за фальшиву траву, не випускаючи пакета з масляним фільтром. Тоді став відбиватися своєю ношею і пожбурив її до пащі чудовиська. Воно прожувало здобич і видало огидний звук. Щось різко чвакнуло за зубами. Декорації розвалилися біло-жовтою масою, схожою на монтажну піну. Вона заповнювала круглу площу, ніби великий, сирий іще корж. Потужна хвиля піднялася від пащі та понесла спантеличену людську постать геть.

Олега викинуло за паркан, він перелетів його та гепнувся в густу траву. Не бажаючи затримуватись, дременув куди бачив. Похід до майстерні на сьогодні скасовувався.

Віддихавшись, Олег присів на берег ставка. Через довгі дні без дощів вода відступила на метр чи й більше. На все ще вогкій мілині під Олеговими кросівками затріщали мушлі водяних равликів, які сконали в задусі. Тут, у тіні верб, дивом урятований чоловік дістав телефон. Судячи з Ґуґл-карти, там, звідки його викинула потвора, був пустир з залишками якогось цеху.

Наступного дня по Луцьку стояв страшенний сморід. Люди казали, то знову відходи з цукрового заводу, лишені на спеці. Але смерділо не так. До забродилої рідини додався запах чогось тваринного, драглистого, більшого за лишених на мілині молюсків. У місцевих новинах писали про людей у костюмах хімзахисту, що трудилися всю ніч на околиці міста. А потім – про вантажівки з білими бочками, котрі їхали поспіхом однією з трас. Кажуть також, того літа в кількох місцях знайшли дивні пружні кружальця з долоню завбільшки. Гриби, чи може якісь медузи… Та тоді вже почалося похолодання і їм, схоже, не підійшов наш клімат.