Натка завжди рвалася першою, тож і тепер всі йшли за нею. Жодної зірки на небі, хоч би тобі де вогник. Вирішили без ліхтарів, щоб не виказувати себе. В’язка речовина під ногами тягла черевики й змушувала з притиском робити кожен крок. Якщо вже ця старенька облуплена школа, де вони колись навчалися, стала занедбаною й перетворилася в купу цегли, то чому не дослідити, що там у загадковому підвалі, у який заходити було зась? Канікули завжди сприяють найзахопливішим дослідженням! Бридкий в’їдливий запах багнюки, яка вкривала східці, що вели під землю, викликав огиду. Натка торкнулася до стінки й відчула на руці смердючу клейку речовину, що відразу немов угризлася в шкіру. Ноги ледь переставлялися, вгрузали і «чвакали» на кожній сходинці.
— Тут хтось є! — вигукнула Натка, відсторонившись і зробивши крок назад. Всі стояли мовчки, мов укопані, — я чую дихання, важке і уривчасте!
Раптово темінь розрізали два криваві яскраві вогники. Вони, ритмічно підстрибуючи, наближалися до гурту, то темніючи, то ясніючи ще дужче.
— Ми не зі злом! — вигукнула Натка, яка йшла попереду, тож мала всіх обороняти.
Тишу враз розкололо гучне ревіння навпереміш з пискливими вигуками. Може їх було там двоє, бо чи ж може одне створіння видавати відразу гарчання й писк?
На Натку бризнула холодна в’язка речовина, яка почала стікати, залишаючи на тілі патьоки. Тепер запах протухлих яєць і гнилі огорнув Натку, і, здається, дістав аж середини, бо від цієї огиди її нудило. У дівчат був ліхтарик, але вони боялася ввімкнути його й побачити те, що відбувається зараз у підвалі. Те створіння чи привид, чи невідомо хто важко крокувало, гучно вдихаючи, а видихаючи тією бридкою липкою холодною речовиною з гнилявим запахом. Натка повторила, що вони не будуть робити нічого поганого й зараз же підуть. Але те створіння або не чуло, або не вміло говорити, або одне й друге. Натка спробувала зробити крок назад, але та бридота на землі міцно засмоктала її і не давала можливості зрушити з місця. Вона почала натужно виривати ноги, відчуваючи, що це стає дедалі важче. Натка хотіла зробити наступний крок назад та не втримала рівноваги й гепнулася зі всієї сили прямо в ту найбридкішу речовину, яка встилала підлогу, стікала зі стін і тепер вкривала все її тіло. Почала продирати очі, щоб хоч бачити ті два вогники, які різко сунуть на неї. Друзі схопили й почали тягнути Натку на сходи, вона відштовхувалася від землі, допомагаючи їм. Натка відчувала, як за нею тягнеться той смердючий кисіль, обхопила руками чиїсь тремтливі холодні руки так міцно, що самій було боляче від того. Східці були такими ж тягучими й смердючими, але Натка хвилювалася за одне — щоб не попала ця гидотна до очей. Хоч тут і темно та моторошно, але не бачити нічого то вже зовсім лячно. Сходинка за сходинкою вони вибралися з того мороку. Уже на поверхні, біля входу в підвал, Натка зрозуміла, що врятована, що вони всі врятовані. Той хтось у підвалі ще заревів кілька разів, писнув, протягуючи якісь незрозуміла звуки й стих. Потім ще з підвалу бризнула та бридка слизота, але всім уже було байдуже — вони й так були всі вимазані нею з ніг до голови, особливо Натка.
— Здається, це все… — ледь чутно промовила Натка, — от і дослідили підвал рідненької школи. Краще б ніколи не знали, що там відбувається.
Славка, втерла брудні руки об штани й вигукнула:
— Я зрозуміла, то привид Наталії Степанівни! Це вона казала, що в сни до нас приходитиме й перевірятиме табличку множення. Ну, що ми спросоння маємо її швидко розповісти. Я ще тоді так боялася її.
— Але ж ти не бачив її чи його, як можеш стверджувати? — розсміялася Катря.
— Я голос упізнала! Пам’ятаєте, коли Наталія Степанівна була в гарному настрої, то пищала, а коли починала злитися — гарчала!
Липка рідина змивалася не легко, добре, що поряд була річка і вже було пізно, тож ніхто ніколи не дізнався, як троє підлітків вирішили дослідити підвал своєї старенької школи.