Тінь Лейли

У селищі, де літо ніколи не закінчувалось і щастя цвіло на кожному кроці, Алекс та його дружина обжили куточок світу. Коли вони переїхали сюди він не пам’ятав, але вдалині від міської метушні, кожен день мав яскравий колір та свіжий запах.

Всі в селі знали Алекса як чоловіка працьовитого та доброго. Люди зустрічали його посмішками й уклонами, а він у відповідь махав рукою та радісно вітався. Вони могли годинами обговорювати повсякденне життя: урожай, погоду, святкові дні та сімейні справи. Але найчастіше всі розмови перетікали в компліменти молодій парі – Алексу та його дружині Лейлі.

Лейла була тендітною, але водночас міцною та хазяйновитою. В її очах, яскравих та веселих, завжди танцювали вогники щастя та тепла від сімейного життя. А усмішка її була такою, що вміла розтопити кожного. Волосся Лейли, чорне як ніч без місяця, завжди було акуратно заплетене в косу, що спадала їй на плече.

Алекс і Лейла завжди були поряд, допомагаючи один одному у всіх справах, від вирощування овочів та квітів до догляду за хатою та худобою. Звісно, їхнє життя не обходилося без викликів, але вони завжди знаходили спосіб швидко долати їх разом, що лише зміцнювало їхні стосунки.

Та одного вечора, коли небо палало від заходу сонця, а вони сиділи на веранді, все змінилось. З безтурботного спокою Алекса вирвав голос, що не звикли вони чути в цій глушині. Він був скрипучим і неприємним, як двері старого сараю, що не змащували роками. Голос розірвав вечірню тишу, наче гострий ніж, що пронизує тканину. Алекс підстрибнув та почав шукати джерело шуму, але він лунав звідусіль, відлунюючи від кожного дерева.

— Не чіпай! Не чіпай! — Злісно кричали дерева. — Обережно надрізай. Та не так багато!

Алекс поглянув на Лейлу та різко запитав:

— Кохана, ти чуєш це?

Проте Лейла поглянула на нього зі страхом та нерозумінням:

— Лише спів пташок та свист вітру. — Підійшла вона до Алекса. — Що трапилося, любий?

Лейла міцніше стиснула руку чоловіка. Він наляканий озирався навколо, а вона просто стояла і не розуміла причини такої поведінки.

Раптом, все застигло в моменті. Світ умить втратив свої кольори та звуки, перетворюючись на безживну сірість. Здавалося, що час зупинився, а за ним і все інше. Лише Алекс відкрив вуха, його зустріла тотальна тиша. Ні єдиного звуку. Він поглянув на Лейлу, вона втратила свої барви, як і все навколо. Образ її бліднішав та розмивався, втрачаючи чіткість, неначе стара фотографія.

— Дурепа-дурепа-дурепа! — Розірвав тишу неприємний голос. — Ти заглибоко порізала!

Алекс, охоплений відчаєм та страхом, намагався закрити вуха, але тіло його не рухалося. А голос лише сильніше впивався в його голову, посилюючись та наповнюючи кожен куточок його свідомості.

У той момент, коли йому здалося, що голоси заволоділи ним, Алекс різко прокинувся.

Над ним нависали дві потвори. Обличчя однієї віддалено нагадувало риси Лейли, але старішої на сотню років. Усіяне зморшками, прищами та чорними плямами. Волосся було рідким та сивим. Шкіра була бліда, немов у мерця. А дві пари чорних очей вдивлялися в налякане лице Алекса.

— Він прокинувся! — Крикнула інша потвора. — Тепер ритуал не принесе багато користі.

— Це все через тебе, навіщо було поспішати! — Вдарила її по голові «Лейла».

Алекс хотів піднятися, але кінцівки були прив’язані до ліжка, а тіло його палало від болю сотні невеликих порізів, які кровоточили. Він поглянув на живіт, де були вишкрябані символи в спіральній формі, що світилася червоно-чорним кольором. Алекс відчував кожен подих, а його пульс гудів у вухах. Він закричав звіриним риком та почав вириватися, попри біль у всьому тілі.

Потвора, що була схожа на Лейлу, вхопила кігтями язик Алекса та відрубала його кинджалом. Відчуття цього болю вирвалося з Алекса лише безмовним криком, а кров, тепла те металічна, заповнювала його рот.

— Не кричи, Алексу, — лагідно звучав голос Лейли. — Не треба було прокидатися. Тепер ти помреш, знаючи правду, а не в ілюзії щасливого життя.

Алекс з жахом на обличчі розумів, що потвора повторює голос його коханої. Це було не лише фізичне мучення, а й глибока душевна травма, що залишила безмежну пустку в серці.

— Закінчуй ритуал, — потвора, схожа на Лейлу віддали кинджал іншій. — Нарешті я зможу відпочити декілька десятків років. А ти знайди нову жертву.