Копати і мовчати

      Моїм єдиним завданням було копати. І мовчати. Це все, що входило в пакет послуг горбатого наглядача за могилами. Особливо беручи до уваги ту серйозну клієнтуру, що давала мені роботу.

Копати і мовчати.

Спочатку я ще намагався задавати якісь питання, вкрай обережно підходячи до теми того, що саме я закопую. Але після невинного «Як вам сьогоднішня погода?», я отримав серйозного копняка, і втратив половину зубів. Ті, що залишилися, стукотіли, немов мелодія вітру серед крон дерев у старому лісі.

Тож дотепер я лише копав та мовчав. Бо не дуже хочеш чути, як повітря свистить у тебе в ротяці.

Але не сьогодні.

Ще здалеку завбачивши чорного позашляховика мене накрило тривогою. Сам не відаю чому.

Купка серйозних мужланів повилазили назовні, і понесли в мій бік щось.

Це щось підозріло замотали в пакет для відходів, щемливо надаючи відповідь на питання для кого саме я сьогодні мав копати могилу.

І мовчати, звісно. Куди ж без цього.

Пакет детально відтворював обриси маленького дитячого тільця, де чудово проглядалися всі вигини, починаючи від скрючених стоп, закінчуючи очними яблуками. Там, де мав бути рот, пакет вдало синхронізувався із ціленькими зубами, від вигляду яких всі стоматологи впали б в екстаз.

То сьогодні я мав мовчки закопати ні в чому не винну дитинку? Ну ні, ера горбатого мовчуна минула. Зручніше вхопивши лопату, загорланив:

– Ви що це надумали, га? Дитину вбили!!!

На мене вирячились чотири пари очей довбнів, які влипли по самі яйця.

– Агов, ти чого розкричався, йолопе горбатий? – один з тих перекачаних самців, демонстративно відтягнувши край піджака, вказав на кобуру. – Нам сказали, що ти професіонал. То ж давай собі, копай і мовчи. Затямив? Бо ляжеш разом зі шмаркачкою.

Я відчував як гормони адреналіну починають задурманювати мене. На лобі виступив піт, під пахвами почало добряче смердіти. Але страху перед тими орками не було. Лише передчуття щастя та справедливості.

Я засміявся від цього і вперше в житті відчув як це – бути щасливим.

Я все сміявся, а ті довбні просто стовбичили і чухали голомозі потилиці.

А тоді, зручніше перехопивши лопату правою рукою, зробив різкий випад у бік того, хто був у них за головного. Того, хто вихвалявся пістолетом. Не встигнувши зреагувати (а то ж бо, хто очікує такої швидкості від горбуна?), один із вбивць повалився на спину. Прикривши голову руками, той вдало для мене зробив беззахисним своє горло. Туди і ввійшла лопата. Почувся хрускіт та тупий звук пробиття трахеї, що супроводжувався хрипінням та намаганням організму зробити ще один вдих. Вмить мене омило гарячою кров’ю. Надавивши всім тілом, я добряче натиснув на рукоять, і нарешті вдовольнився результатом: лопата вгрузла в землю, а голова власника позашляховика з тихим клацанням відірвалася від хребта.

Я досі дивувався, як інші громили не відстрелили мені яйця, але голомозі, вирячивши очі, вже бігли до позашляховика.

Не встигнуть.

Потягнувшись вниз, я дістав з кобури пістолет хоча і не надто сподівався на заряджений магазин. Почулося двигтіння мотора, яке враз заглохло. Я завжди знав, що ці машини знущаються з нас.

Підійшов поближче, і добряче прицілившись, кілька разів натиснув на гачок. Лобове скло залило кров’ю від твердих черепів, які так легко пробилися кількома маленькими кульками. Мабуть, не такі вже вони й тверді.

* * *

Місячне сяйво, що танцювало на поверхні лопати, надавало мені освітлення в цю зоряну ніч. Звісно, ті вбивці не заслуговували на могили, але мені не хотілося зайвих питань.

           Я все копав. І копав.

Копав. І копав.

           Лише коли помітив, як мозолі на руках стали лопатися від тяжкої праці, зміг оцінити масштаб всієї роботи. Дві глибокі ями стояли переді мною, як мовчазні свідки мого відданого завдання. Тих йолопів я вкину трохи пізніше, лиш трохи відпочину.

Я перевів погляд на тільце, що досі вгадувалося у тому пакеті. Я її не відкрию. Ні. Я не такий хоробрий, щоб дивитися на страждання дитини. Могилу для неї я викопав під гіллястою яблунею, що немов стала символом її загробного спокою, де кожен цвіт прикрашатиме її вічну пам'ять.

Солона сльоза скотилася по обличчю, мішаючись з червоним брудом, що обпікав щоки. Спочивай з миром, дитя. Я за тебе помстився.

Тепер знову буду копати і мовчати, бо це те, що мені відведено робити.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

09/05/24 14:05: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 18

1
Сильне оповідання! Смерть дитини — завжди тригерна тема, тому цілком гарна нагода змінитися. Хоча з огляду на типаж героя — зміна просто колосальна!
Мене дуже здивувало, що від простого запитання героя неадекватно сильно побили, а він все одно на цій «роботі» зостався. Тобто, це має бути зовсім відбита людина з таким інтелектом, що похрін на роботодавців. Ну нехай… І тем не менш він круто розібрався з убивцями. Трохи нереалістично, але ж так хочеться вірити, що навіть такі маргінали мають почуття і моральні цінності! 🥹

Єдина річ, яка видається нелогічною — бандити занадто повільно реагують (за логікою, ще на півслові мали би пристрелити копача могил, якщо їм дитину нескладно вбити). Може, зробити їх трохи п'яними / вгашеними (типу, дитину вбили в п'яному угарі) — тоді стає зрозуміліше, чого так легко вийшло з ними розібратися. Але це так, думки вголос.
0
Дякую за такий розгорнутий відгук) Насправді, вбивць я спеціально зробила такими тупуватими бугаями, які можуть вбити людину, але, водночас, сильно бояться за своє життя. Може на це вплинули сучасні реалії, де так багато відбитих людей😅 Головний герой для мене є безпринципним копачем, якому просто платять за свою роботу. Однак, існують певні подразники (як от смерть дитини у цьому випадку), які змушують хоч на мить змінити власний світогляд, та боротися за якусь справедливість (хоча і через вбивство інших). Окрім того, так як жанрове різноманіття конкурсу дозволяє, можна додумати, що головний герой не зовсім людина😉
0
Екшн, драйв, триллер, але не горрор. Страшно не було.
2
Я і не ставила собі за мету просто налякати. Моєю ціллю було показати, що найбільші монстри саме люди.
4
Рефрен ʼКопати і мовчатиʼ дуже сподобався.
3
Сподобалось, але я очікував, що в мішку буде не людина, і він убив їх марно. Мало що можна закопати, хоч і схоже на тіло.
1
О, цікавий задум, до речі) скільки людей, стільки й ідей)
3
Не буду мовчати.) І копати теж не буду.
Гадалося, що ця дівчинка з'їсть його, коли прийде ніч...

Успіхів Вам!
1
То вже продовження на майбутнє) дякую!)
1
Хороша історія, але не вистачає чогось містично-жаского
2
Цікавий персонаж) І назва влучно підсилює оповідання. Смачні описи, фінал також вдалий. Загалом, робота на рівні 👍
1
Сподобалася історія. Буде одною з тих, яким бал поставлю)